З часом “Стелс” перетворився на ефективну, оснащену різноманітною технікою (у тому числі спеціальною) та озброєнням (частково нелегальним) охоронно-детективну структуру, чисельність якої доходила до 600 чоловік. Приблизно 70% кадрового складу складали колишні співробітники ФСБ-СБП, приблизно 30% - колишні співробітники міліції. Після створення в 1996 році Управління перспективних програм “Стелс” було передано в УПП, хоча й було збережено певну автономію.
Головний принцип роботи УПП – “проблемний”. Є проблема, і її потрібно вирішити. Ознаки існування такого принципу роботи сформульовані в спогадах Павла Судоплатова “Розвідка і Кремль” (Москва, 1996), що є, до речі сказати, настільною книгою керівництва Управління. Прикладом “проблемного” підходу до вирішення бойового завдання варто вважати убивство президента Чечні Д. М. Дудаєва. Ті, хто організовував це убивство, стояли у джерел створення УПП.
В якомусь сенсі убивство Дудаєва було замовленим. Тільки замовлено воно було керівництвом держави. Формальний, хоча й усний, наказ на усунення Дудаєва надійшов від президента Росії Єльцина. Передісторія цього рішення більш ніж загадкова. У двадцятих числах травня 1995 року почалися неформальні переговори між російською і чеченською стороною про припинення військових дій та підписання мирної угоди. З чеченської сторони організатором переговорів виступив колишній генеральний прокурор Чечні Усман Імаєв. З російської - відомий бізнесмен Аркадій Вольський. Російська сторона намагалася умовити чеченського генерала капітулювати. Від імені російського керівництва Вольський запропонував Дудаєву виїхати в будь-яку країну і на будь-яких умовах (як заявив Єльцин: “куди завгодно, і чим далі від Росії, тим краще”).
На зустрічі з Дудаєвим Вольський пережив не самі приємні хвилини у своєму житті. Дудаєв вважав себе ображеним і був розлютований. Вольського від швидкої розправи врятував, напевно, тільки статус парламентера.
І все-таки розпочаті Вольським та Імаєвим переговори мали своє продовження. Дудаєв зумів домовитися з Москвою про припинення воєнних дій. Правда, за відповідний указ з Дудаєва зажадали черговий хабар в кілька мільйонів доларів. Щоб врятувати людей, Дудаєв гроші заплатив. Однак указ про припинення воєнних дій російським урядом так і не був підписаний. Люди з оточення Єльцина чеченців “кинули”.
Тоді Дудаєв наказав Шамілю Басаєву або повернути гроші, або домогтися початку мирних переговорів. Басаєв із цим завданням упорався. В історію це “розбирання” (“разборка”) по вибиванню заборгованості з Коржакова-Барсукова-Сосковца ввійшла під назвою: “Захоплення Шамілем Басаєв 14 червня 1995 року в Будьонівську лікарні із заручниками”. Заручників було більше тисячі.
“Альфа” уже захопила перший поверх лікарні й от-от повинна була розправитися із терористами. Але прем’єр-міністр уряду Росії В. С. Черномирдін, що взяв на себе роль посередника, справедливо розсудив, що чеченців “кинули” не “по поняттіях”, пообіцяв негайно розпочати мирні переговори, наполіг на припиненні операції і гарантував безперешкодний відхід басаєвців разом із заручниками назад у Чечню. Можливість відбити заручників і знищити басаєвців на зворотному шляху була. Спецпідрозділи внутрішніх військ “Витязь” були напоготові, і тільки чекали наказу. Однак наказу не було. Черномирдін дав Басаєву певні гарантії і не стримати слова не міг.
3 липня 1995 року президентом Єльцин був підписаний сплачений Дудаєвим указ # 663 “ПРО дислокацію органів військового управління з’єднань, військових частин, установ і організацій збройних сил Російської Федерації на території Чеченської республіки”. 7 липня Єльцин підписав другий указ - про порядок реалізації указу # 663.
Після Будьонівска у кремлівських чиновників у списку небажаних свідків, окрім Дудаєва, з’явилась ще одна людина – Шаміль Басаєв. Його вирішили ліквідувати силами спеціально створеної для цього оперативно-бойової групи під керівництвом начальника 3-го (розвідувального) відділу Управління військової контррозвідки ФСБ РФ генерал-майора Юрія Івановича Яровенко.
Тоді ж була створена оперативно-бойова група під командуванням Хохолькова (у Чечні він працював під псевдонімом Денисов) для усунення Дудаєва. У неї входив капітан 1-го рангу А. Камишніков (майбутній заступник начальника УРПО ) і ряд інших офіцерів. Дислокувалася група на військовій базі в Ханкалі. У команду були введені співробітники чеченської національності, наприклад Умар Паша. Після ліквідації Дудаєва він був переведений з підвищенням у Москву.
Читать дальше