Итало Кальвино - Якщо подорожній одної зимової ночі

Що ж, і цей уривок дитячої оповідки доводиться дописати до списку книжок, що обірвались на найцікавішому. Та як же називається ця книжка?

– Якщо вона й мала назву, то я її теж забув. Самі назвіть, як хочете.

Ти думаєш, що слова, якими обривається ця казка, добре віддають дух «Тисячі й одної ночі». Тому ти береш картку із списком книжок, що їх ти марно сподівався знайти в бібліотеці, і дописуєш: Питає він і з нетерпінням чекає на відповідь.

– Можна поглянути? – питає шостий читач, бере в тебе з рук список, скидає окуляри для короткозорих, ховає їх у футляр, відкриває інший футляр, дістає з нього окуляри для далекозорих, одягає і читає вголос:

«Якщо подорожній одної зимової ночі, неподалік од хутора Мальборк, схилившись над краєм урвища, не боячись ні висоти, ні запаморочення, дивиться вниз, де згущається темрява, в мереживі перехрещених ліній, в мереживі переплетених ліній, на килимі з листя, залитому світлом місяця, коло розверзлої ями, – Що за історія знайшла тут кінець? – питає він і з нетерпінням чекає на відповідь».

Він посунув окуляри на чоло. – Авжеж, я читав роман, що отак починається, – каже він, – далебі читав... То у вас є тільки цей початок, і ви хочете знайти продовження, я так розумію? Біда в тому, що колись усі романи починалися однаково: хтось іде безлюдною вулицею і бачить щось, що привертає його увагу, щось, що криє в собі наче таємницю або засторогу. Він заходжується шукати розгадки – і пішло-поїхало...

– Послухайте, тут якесь непорозуміння, – пробуєш втрутитися ти, – це не текст... це тільки заголовки... Подорожній...

– А-а, подорожній фігурує тільки на перших сторінках, далі про нього вже не згадується – він свою роль зіграв... Роман не про нього...

– Так, але мене цікавить зовсім інше – я хочу знати, як кінчається історія про...

Сьомий читач перебиває тобі мову: – Ви гадаєте, кожна історія повинна мати початок і кінець? Колись, у старовину, всі книжки кінчалися однаково: після довгих поневірянь герой і героїня або одружувались, або гинули. Найглибший сенс, який лежить в основі всіх романів, – мов та монета, має два боки: неперервність життя і невідворотність смерти.

Ти якусь мить розмірковуєш над цими словами, а тоді блискавично вирішуєш, що повинен оженитися з Людмилою.

ХІІ

Тепер, Читачу й Читачко, ви чоловік і жінка. На широкому двоспальному ліжку ви читаєте кожен своє.

Людмила закриває свою книжку, вимикає коло себе лямпу, кладе голову на подушку й каже: – Ти теж гаси вже світло. Не втомився ще читати?

А ти: – Хвильку ще, хвилечку. Я саме дочитую роман Італо Кальвіно. Називається: «Якщо подорожній одної зимової ночі».

[1] Списки слів узято з видання «Електронні вибірки сучасної літературної італійської мови», за ред. Маріо Алінеї (Болонья, 1973), присвяченого трьом романам італійських письменників.