Юрій Покальчук - Хлопці від Катеринки

«Грім ударив зненацька і блискавкою засліпив, і здалося на мить, що це зірка щаслива упала…» — це були слова з якоїсь пісні, яку Петро запам’ятав випадково, і йому тоді сподобалась мелодія.

Він сидів, вже добряче п’яний, за столом, вже вцідив майже півпляшки, але йому було мало, він потроху наливав собі ще, і тільки одного великого огірка мав на закуску.

Потім узяв гармошку і почав співати:

Я бил батальйонний развєдчик,

А он пісарішка штабной,

Я бил за радімую землю атветчик,

А он спал с маєю жаной..

Яка там закуска — на хєра таке життя! Жити йому зараз хотілося мінімально.

Він співав, і з очей його лилися сльози.

Ах Клавушка, мілая Клава,

Мнє жіть ведь с табой суждяно,

А ти прамєняла, шалава,

Меня на такоє гавно.

Меня на такова мужчіну,

Я срать би с нім рядом нє стал,

А я да самога Берліну

Па вражескім трупам шагал.

Шагал, а патом в лазарете

Асколкам прабітий лєжал,

I плакалі сьостри, как дєті,

Пінцет у хірурга дражал.

Петро вже плакав, не криючись сам перед собою, сльози текли по його щоках.

…. Красівиє крупниє сльози

Кандуктор на літєр праліл.

Праліл, праслєзілся, сабака,

І всьо же содрал четвертак,

He видержал я і заплакал,

Вот, думаю, мать вашу так…

Відчинились двері і зайшов Михайло.

…Падайтє, братішечкі,

кто сколько может із вашіх мазолістих рук

— А-а? Йобарь прийшов? Ну шо, тепер дрочити будеш чи як? Піздєц тобі, щеня сране! Зараз я тебе убивати буду!

— Ти що, Петре? — сахнувся Михайлик. — Що з тобою? Що сталося? Ми ж друзі, ми ж одне ціле? Ми ж родина!

— Хуїна! Пиздина! Ми срака, а не родина! На, читай, сучонок йобаний, на, і вдавися сам своїм пацанячим хуєм! Читай!

«Дорогі мої хлопці!

Вибачте, що пишу, але в мене немає сил і відваги вам у всьому признатися.

Я йду від вас, так я вже не можу більше такого умовного життя. Михайлик однаково скоро стане дорослий і захоче колись мати свою власну родинну, дітей і так далі, і ми можемо, а особливо я, опинитися на манівцях життя, тобто просто в його сраці.

Коротше — я зустріла чоловіка, який мене полюбив і я його.

Нормальний здоровий дядько, старший за вас. Але з кінцем у нього все гаразд, з грішми також, і все в нього тіп-топ, і я їду з ним до Києва, так що не поминайте лихом.

Якось вже переб’єтесь і без мене,

Я справді вас любила обох, і мені дуже прикро, що так сталося. Але зараз це, очевидно, моя доля. Раптом мені дико захотілося нормольного життя, і ось воно прийшло, і я його маю.

Цілую вас обох на прощання!

I в мене назавжди залишаться про наше спільне життя гарні спогади.

He поминайте лихом!

Катерина.

А щодо розлучення і всяких справ, то якось з тобою, Петре, я зв’яжусь, коли це буде треба. Я взяла з собою тільки свої речі, все лишаю вам. Живіть!»

Михайлик став блідий, як смерть. Руки його тремтіли, на чолі виступив піт, а на очі навернулися сльози. Він витер очі рукавом і ледве стримувався, щоб не заплакати вголос.

А Петра водило вже зовсім, не те що він був просто п’яний, його вочевидь не менше прибила ситуація, ніж Михайла, але горілка дозволяла йому говорити відверто і виплескувати свій біль зараз на Михайла.

— Ну що? Натрахався на халяву, пожив у мене на голові і цю блядь розпсючив так, що вона знайшла собі нового хахаля і мене покинула, а ти їй просто нафіг не потрібен, ти просто стрижень, чоловічий орган, розумієш, ти для неї був просто хуй — і все, бо хто ти є — нуль без палички, в мене не стояв, а в тебе стояв, от вона з нас і зробила собі одного, з двох ідіотів одного, собі на радість.

Але ти цілий рік трахав мою дружину просто на мені, ти був мною, замість мене! Ти сука, недоросток вонючий, в тебе, крім хуя, в голові нічого нема, ти недоумок, недоучок, недоросток, просто ніщо, навіть школи не закінчив, тебе взагалі нема, є хуй, і до нього прив’язаний отакий от бадиляка, це ти і є…

А зараз забирайся з моєї хати к їбені матері, аби я більше й духу твого не бачив, аби я ніколи більше про тебе не чув, бо як зустріну десь не в настрої, то просто приб’ю, коротше іди на хєр, і то бігом, поки я ще не розлютився остаточно!

Петро налив собі ще півсклянки горілки, і в його голосі задзвеніли зовсім болючі і страшні нотки, здавалось, він зараз в істериці може зробити що завгодно!

Він хильнув горілки і зиркнув на Михайла, який вже плакав не криючись, просто ридав, вже не витираючись, ні на що не зважаючи.

— Та пішов ти на хер зі своїми слізьми! Пішов на хер зараз же, чуєш! Геть, щоб я тебе більше не бачив!