У Петра під час їхнього химерного трахання витріскувалось чимдалі більше чогось схожого на розбавлену сперму, і при цьому збільшувалось у нього те приємне відчуття щораз більше. Бо якийсь катарсис в організмі в нього таки ставався під час цього химерного трахання, і хоч інколи бувало і сухо на кінці, попри певний психологічний і фізичний кайф, чимдалі частіше з’являлась на кінці в нього по закінченню спільного акту ота рідина, і це повнило Петра сподіваннями і бажанням знову трахатися саме отак от по-дивацькому утрьох.
Він почував, не думаючи, а часами й усвідомлював безглуздість ситуації, в яку потрапив, але вона була краща, ніж нічого, і він вже звик до неї, і виправдовував її сам собі, і все було чики-чики. I так минув рік.
I от знову настала весна.
Михайло з Петром верталися з базару, смикнули там по чарці, накупили їжі, бо вчора була получка, і вони прийшли під хату, і співали під дверима, обійнявшись:
На тім боці при потоці
Їбалися зайці
I зробили Катерині
Мадьяра в куфайці.
Катерино, відчини-но,
Катерино, встань-но,
Дай нам їсти, дай мам пити,
Як то буде файно!
Катерина відчинила,
Катерина встала,
Дала їсти, дала пити
Ще й поцілувала…
Я — Михайло, ти — Михайло, Оба й ми Михайли, Полягаймо при дорозі, Наче поздихаймо…
Петро на фронті заприятелював з галичанами і навчився від них багато західняцьких пісень
Катерино, відчини-но…
Вона виходила усміхнена, і цілувала їх обох в щоки на вулиці і в губи, коли за ними зачинялися двері, обох по черзі міцно і гаряче.
I вони всі були щасливі.
Всі утрьох зустріли весну в хорошому настрої і стані, ніби не прокидаючись від перманентного сп’яніння, яке вже стало часткою їхнього життя. Отакий собі майже наркотичний кайф нонстоп гнав їх увечері в ліжко, і це ставалося перед сном майже щодня, а при цьому Катерина інколи трахалася ще з Михайликом і окремо, і так вони жили і, здавалося, горя нс знали.
Минув рік після перемоги, життя почало чимдалі стрімкіше рватися вперед, сказати б нормалізуватися — важко, але поверталися з війни чоловіки, запращовала чимдалі більш відновлювана промисловість, в містечку появились нові люди, а Катерину вибрали у профком, як активну і енергійну робітницю, і вона тепер вже на заводі почувала себе невеликим, але начальником, і взялася до цього пильно і з запалом, і все в неї ладилось.
А поза тим вони жили собі утрьох своїм приватним життям, як і раніше. Михайло, здавалося, тепер подружився з Петром всерйоз.
Спільна робота, спільний злочин чи спільне ліжко, будь-який спільний чин робить людей спільниками. Вони тоді чимось поєднані, щось таке, в чому вони рівні і найближчі, їх у великій мірі розкриває одне одному.
Спільна таємниця зближує і зовсім сторонніх людей, а тут попри всю дивність ситуації і різницю у віці була не тільки сувора таємниця, а ще й поділений натроє гріх, про який нікому не можна було розповісти, просто нікому.
Бо цього ніхто не зрозуміє, це було легко втямити кожному з трьох, і тому це навіть не наголошувалось, і так було очевидно, що нікому ні пари з вуст.
Михайлик вже закінчив своє ФЗУ і працював на заводі. Він дуже добре вчився, освоїв токарний станок легко і просто, і його взяли одразу на роботу тут же на заводі, і він отримав паспорт, бо йому у травні виповнилось шістнадцять років, і нікуди не збирався йти від Катерини і Петра, і зрозуміло було усім трьом, що житимуть вони так ще довго і довго.
Настав серпень — гаряча пора. Час від часу вони їздили на села допомагати. родинам, але утрьох часто вибирались на озеро чи у ліс. У гості до когось вибирались рідко, та й до себе не часто гостей запрошували. Їм було добре утрьох. I вони нікого і нічого більше особливо бачити не прагнули.
Бувало, що й там ночували десь на природі за гарної погоди, ну і, звісна річ, без сексу не обходилось, і тепер вже всі собі дозволяли, що хотіли, і Петро, з певного часу вже осмілівши і освоївшись в цій ситуації, міг хапати в сексуальному трансі ускрізь і Михайлика, і Катерину, де тільки як, і коли хотів, шукаючи власного кайфу, і таки діставав його. I, врешті, коли вже падав в знемозі, то, якщо вони хотіли ще, наступне їхнє трахання при ньому вже його так не збуджувало, він дивився ліниво і напівсонно, як там вони звиваються, і це не викликало в нього ні заздрощів ні ревнощів. Це все було теж його, його частка, і він просто чекав, коли вони скінчать, і всі разом будуть спати, обійнявшись, і засинаючи, задоволені, ситі одне одним, усі утрьох.
Читать дальше