Джордж Оруэлл - 1984

Він підійшов ближче до його ліжка. “Довічним!” – повторив він – “А зараз давай-но ми повернемося до питань “чому” і “як”. Ти розумієш досить добре ЯК ця Партія втримує себе при владі. Тепер скажи мені ЧОМУ ми тримаємося за владу. Що є нашим рушієм? Чому ми повинні жадати влади? Ну ж бо, кажи,” – додав він оскільки Вінстон зберігав мовчання.

Незважаючи на це Вінстон нічого не казав хвилину або дві. Відчуття втоми вкрай сповнило його. Той тьмяний, божевільний відблиск ентузіазму знову повернувся на обличчя О’Брайєна. Він знав заздалегідь що О’Брайєн може сказати. Що ця Партія не шукає влади для своїх власних цілей, але виключно лише задля блага більшості. Вона домагається влади тому що люди у переважній більшості були морально нестійкими, боягузливими та легкодухими істотами які не в змозі витримати волі чи лику істини, та повинні бути керованими згори і систематично обманюваними іншими які були сильнішими ніж власне вони. Про те, що даний наріжний вибір людства лежить між волею та щастям, і що, для переважної більшості людства, щастя було кращим. Що ця Партія є вічним захисником слабких, щиро відданою ідеї сектою що чинить зло заради того аби добро могло настати, жертвуючи своїм власним щастям заради щастя інших. Найжахливішою річчю, подумав Вінстон, найжахливішою річчю було те, що коли О’Брайєн скаже таке він буде вірити у це. Ти можеш бачити це у його обличчі. О’Брайєн знав геть усе. У тисячу разів краще ніж Вінстон він знав на що цей світ був насправді схожий, у яких деградації та виродженні ці маси людських істот живуть і за допомогою якої брехні та варварської жорстокості ця Партія втримує їх там. Він розумів усе це, зважував усе це, і це не давало жодної різниці: усе було виправдано за допомогою даної кінцевої мети. Що ти в змозі зробити, подумав Вінстон, супроти цього божевільного який є більш розумним ніж власне ти, який щиро вислуховує твої аргументи і потім просто наполягає на своєму божевіллі?

“Ви правите нами задля нашого ж власного блага,” – немічно сказав він – “Ви вірите у те, що людські істоти не є гідними володіти собою, і внаслідок цього...”

Він здригнувся і майже заволав. Жало болю вистрелило крізь усе його тіло. О’Брайєн натиснув важіль циферблату до тридцяти п’яти.

“Це було тупо, Вінстоне,дуже тупо!” – сказав він – “Ти набагато краще обізнаний аби казати речі на зразок цієї.”

Він повернув важіль назад та продовжив:

“Зараз я скажу тобі Відповідь на моє питання. Вона ось у чому, ця Партія домагається влади цілком та єдино лише задля власне неї. Ми не зацікавлені благом для інших; ми зацікавлені винятково і лише владою. Не добробутом, розкошами, довгим життям чи щастям : лише владою, абсолютною владою. Що таке абсолютна влада ти зрозумієш за мить. Ми відрізняємося від усіх тих олігархій минулого, у тому що ми знаємо що ми робимо. Усі ті інші, навіть ті які були дуже подібні до нас, були боягузами та лицемірами. Німецькі Наці та Російські Комуністи підійшли дуже близько до нас у своїх методах, але вони ніколи не мали тієї хоробрості визнати свої власні рушії. Вони вдавали, можливо вони навіть вірили, що вони захоплюють владу проти власної волі і на обмежений час, і просто відразу ж за рогом там простирається вирій де людські істоти будуть вільними та рівними. Ми зовсім не такі. Ми знаємо що ніхто й ніколи не захоплює владу лише з тим наміром аби відмовитися і повернути її. Влада це не засіб, а кінцева мета. Ніхто не встановлює диктатуру аби гарантувати і оберігати революцію; ніхто не створює революції аби встановити диктатуру. Об’єктом гонінь є гоніння. Об’єктом тортур є тортури. Об’єктом влади є влада. А зараз чи ти починаєш розуміти мене?”

Вінстон був вражений, так само як він був вражений і до цього, тією стомленістю обличчя О’Брайєна. Воно було сильним, м’язистим та брутальним, воно було сповнене інтелекту і певного роду контрольованої пристрасті перед яким він відчував себе безпорадним; але воно було стомленим. На ньому були мішки під очима, обвисла шкіра на вилицях. О’Брайєн схилився над ним, навмисно та свідомо підносячи це зношене обличчя ближче.

“Ти думаєш,” – сказав він – “що моє обличчя старе та втомлене. Ти думаєш що я кажу про владу, а проте я навіть не здатен запобігти цьому занепаду свого власного тіла. Хіба ти не в змозі зрозуміти, Вінстоне, що це особисте є лише клітиною? Ця втома даної клітини є тою життєдайною силою усього цього організму. Хіба ти помираєш коли ти підстригаєш свої нігті?”