Джордж Оруэлл - 1984

“Цього разу це не буде боляче,” – сказав він – “Тримай твої очі зафіксованими на моїх.”

Цієї миті відбувся спустошливий вибух, або щось дуже схоже на вибух, проте він був не певен чи був при цьому хоч якийсь шум. При цьому безсумнівно відбувся осліплюючий спалах світла. Вінстону не було боляче, лише покірно повалено у прострацію. Хоча він вже лежав на своїй спині коли ця річ відбулася, він мав дивне відчуття що його було вбито у це положення. Приголомшливий, жахаюче безболісний удар вщент випростав його. Також щось відбулося всередині його голови. Як тільки його очі відновили свій фокус він пригадав хто він був, та де він був, і упізнав те обличчя що пильно дивилося у його власне; але десь або деінде там була величезна пляма порожнечі, так неначе цілий шмат було забрано геть з його мозку.

“Це було не в останнє,” – сказав О’Брайєн – “Дивись на мене у очі. З якою країною Океанія є у стані війни?”

Вінстон думав. Він знав що мається на увазі під Океанією і те що власне він був громадянином Океанії. Він також пригадав Євразію та Східазію; але хто був у війні з ким він не знав. Фактично він не усвідомлював, що якась війна відбувається.

“Я не пам’ятаю.”

“Океанія у стані війни зі Східазією. Тепер ти пригадуєш це?”

“Так.”

“Океанія завжди була у стані війни зі Східазією. Від самого початку твого життя, від самого початку Партії, від самого початку історії, ця війна продовжується без жодної перерви, завжди одна й та сама війна. Ти пригадуєш це?”

“Так.”

“Одинадцять років тому ти створив легенду про трьох чоловіків яких було засуджено на смерть за зраду. Ти удавав, що ти бачив шматок паперу який доводив їхню невинуватість. Жодного такого шматку паперу ніколи не існувало. Ти вигадав це, а пізніше ти виріс до віри у це. Тепер ти пригадуєш ту конкретну мить якої ти вперше вигадав це. Ти пригадуєш це?”

“Так.”

“Просто зараз я показував тобі пальці своєї долоні. Ти бачив п’ять пальців. Ти пригадуєш це?”

“Так.”

О’Брайєн виставив пальці своєї лівої долоні, з прихованим великим пальцем.

“Тут п’ять пальців. Чи ти бачиш п’ять пальців?”

“Так.”

І він дійсно бачив їх, якоїсь швидкоплинної миті, перш ніж ці декорації його розуму змінилися. Він бачив п’ять пальців, і при цьому не було жодного спотворення. Потім усе стало нормальним знову, і той старий страх, та ненависть, і та зніяковілість юрмлячись протислися назад знову. Але при цьому була мить – він не знав як довго, тридцять секунд, можливо – світозорої безсумнівної певності, коли кожне нове вказівне припущення О’Брайєна вщент заповнювало пляму порожнечі і перетворювалося на абсолютну істину, і коли два плюс два могло дорівнювати три так само легко як і п’ять, якщо це було тим що було потрібно. Це все поблякло, але перш ніж О’Брайєн опустив свою долоню; але проте він не міг перезахопити це, він міг пам’ятати це, як хтось пам’ятає яскраво жвавий досвід певного періоду свого життя коли він був фактично іншою особистістю.

“Тепер ти бачиш,” – сказав О’Брайєн – “що це можливо у будь-яких випадках.”

“Так.” – відповів Вінстон.

О’Брайєн підвівся із аурою задоволення. Зліва від нього Вінстон бачив того чоловіка у білому халаті,який відкривав ампулу і наповнював ємність шприцу. О’Брайєн обернувся до Вінстона із посмішкою. У майже тій своїй старій манері він поправив окуляри на своєму носі.

“Чи ти пам’ятаєш написане у твоєму щоденнику,” – сказав він – “що не має значення чи був я другом або ворогом, відтоді як я став принаймні особистістю яка здатна зрозуміти тебе та з якою ти міг порозмовляти? Ти був правий. Я насолоджувався розмовляючи з тобою. Твій розум закликає до мене. Він подібний до мого власного розуму за виключенням того, що тобі трапилося бути божевільним. Перш ніж ми доведемо цю сесію до кінця ти можеш задати мені декілька питань, якщо ти цього бажаєш.”

“Будь-яке питання яке я забажаю?”

“Будь-яке.” – Він побачив, що очі Вінстона були прикуті до циферблату – “Він вимкнений. Яке твоє перше питання?”

“Що ви зробили з Джулією?” – запитав Вінстон.

О’Брайєн знову посміхнувся. “Вона зрадила тебе, Вінстоне. Негайно – нестримно. Я дуже рідко бачив аби хтось так миттєво і відразу переходив на наш бік. Ти заледве упізнаєш її, якщо ти її побачиш. Уся її бунтівливість, її хитрість, її дурничкуватість, її бруднодумність – геть усе було вщент випалено з неї. Це було досконале перетворення, хрестоматійний випадок.”