Роберт Музиль - Людина без властивостей. Том III

Ульріх устав і потягся, дивуючись зі своїх мрій. Менше ніж за десять кроків від нього, за стіною, лежало батькове тіло, й він аж тепер завважив, що довкола них двох уже досить тривалий час метушаться люди, які немовби з-під землі повиростали й тепер про щось клопоталися в цьому вимерлому, а проте й далі живому будинку. Якісь баби стелили килими й запалювали нові свічки, на сходах гупали молотки, хтось приносив квіти, натирав підлоги, й ось уся ця активність уже підкрадалася, схоже, й до нього, бо йому доповідали про людей, що так рано були вже на ногах, позаяк мали тут щось одержати чи про щось довідатися, і тепер їхня вервечка вже не переривалась. Університет прислав когось довідатися про похорон, прийшов лахмітник і несміливо спитав про одяг, за дорученням якоїсь німецької фірми прибіг, раз у раз перепрошуючи, міський букініст, щоб запропонувати ціну за рідкісну юридичну працю, яка, припускали, зберігалася в бібліотеці покійного, капелан за дорученням пастора хотів з’ясувати з Ульріхом якесь непорозуміння, добродій зі страхового аґенства прибув з якимись довгими поясненнями, хтось хотів купити недорого піаніно, представник фірми з торгівлі нерухомістю залишив візитку — на той випадок, якщо надумають продавати будинок, відставний чиновник запропонував свої послуги, якщо виникне потреба надписувати адреси на конвертах, і так уже й не припинявся в ці зручні ранні години потік тих, хто приходив, ішов, питав, чогось бажав, пов’язував з цією смертю якусь справу і усно й письмово обстоював своє право на існування. І так тривало й біля входу до будинку, де старий слуга як міг спроваджував ходаків, і нагорі, де Ульріхові все ж таки доводилося приймати всіх, кому щастило сюди прослизнути. Він навіть не уявляв собі, як багато людей отак шанобливо очікує смерти інших і як багато сердець змушуєш калататися тієї хвилини, коли спиняється твоє власне; він був трохи вражений, і йому бачилось: у лісі лежить мертвий жук, а до нього сповзаються й злітаються решта жуків, мурашки, птахи й, б’ючи крильцями, метелики.

Адже своєю запопадливістю ця корислива метушня дуже нагадувала пурхання й мерехтіння в темних лісових хащах. Корисливість світилася у віконцях зворушених очей, ніби засвічений серед білого дня ліхтар, коли добродій з чорною пов’язкою на рукаві чорного костюму, який становив щось середнє між жалобним вбранням і одягом кабінетного службовця, спинився на порозі з таким виглядом, немовби очікував, що або він сам, або Ульріх ось-ось заридає. Та коли минуло кілька секунд, а ні першого, ні другого не сталося, чоловіка, здавалося, влаштувало й це, бо він нарешті переступив поріг і так само, як зробив би будь-який звичайний комерсант, відрекомендувався, назвавшись директором похоронної контори, а тоді поцікавився, чи задоволений Ульріх тим, що вже зроблено. Він запевнив Ульріха, що й решту його люди виконають на такому рівні, який, безсумнівно, схвалив би, либонь, і «сам покійний тато», а йому ж бо, як усі знають, догодити було, мовляв, нелегко. Чоловік тицьнув Ульріхові в руки надрукований бланк з багатьма незаповненими графами, змусив його прочитати окремі місця з типової угоди, що передбачала всілякі варіанти обслуговування, як-от: «восьмериком або парокінним. катафалк із вінками… кількість… запряг à 1а… з форейтором, шлакування сріблом… почет à 1а… смолоскипи по-марієнбурзькому… по-адмонтському. кількість супровідних. вид освітлення. тривалість горіння… домовина з… дерева… вазони… ім’я, дата й місце народження, стать, професія. фірма не відповідає за непередбачені.» Ульріх уявлення не мав, звідки походять декотрі вмисне архаїзовані терміни, й спитав про це в директора; той лише здивовано звів на нього очі, бо не мав про це жодного уявлення й сам. Чоловік стояв перед Ульріхом, мов рефлекторна дуга в мозку людства, яка з’єднувала подразник і дію так, що свідомість не виникала. Цьому комерсанту від жалоби було довірено багатовікову історію, і він міг розпоряджатися нею, як списком товарів. Відчувши, що Ульріх відкрив у його механізмі не той вентиль, директор поквапився хутенько закрити його зауваженням, яке мало повернути розмову до обговорення замовлених послуг. Він пояснив, що такої конкретизації вимагає, на жаль, типова угода імперського об’єднання поховальних контор, але ця конкретизація не має, власне, жодного значення, якщо її не дуже дотримуватись (а цього, мовляв, і так ніхто не робить), і якщо Ульріх підпише угоду (бо ласкава добродійка сестра вчора, мовляв, не побажала підписати без добродія брата), то це просто означатиме, що добродій брат погоджується з вказівками, залишеними його батьком, а щодо першокласного їхнього виконання, то він, Ульріх, може, мовляв, не сумніватися.