Іван Ковтун - Азіатський аероліт

Ерґе від несподіванки одхитнувся назад. На лівій крейдяній щоці, зарожевіла тьмяна пляма! Швидко прибрала форми долоні.

Він не вимовив і слова, бо не встиг отямитись, як на порозі з’явився Трудлер. Лице йому було розгублене. Він пальцем поманув до себе Ерґе. Коли той наблизився, зашепотів щось йому на вухо. До Ґіни й Горського зі слів Трудлера долетіло лише одно слово: «Втік».

* *

*

Все це нагадувало скоріше дивовижний сон. Не вірилося. Знемога, голод, жах підсилювали це почуття, й Аскольд, лягаючи відпочити, боявся, що вже більше не зможе підвестися з зеленого привабливого моху.

Трапилося все раптово й дивовижно.

Третього дня по тому, як їх ув’язнили, його перевели у другу хижку, нашвидкуруч збудовану загоном. З яких міркувань перевели його, він і сам не міг зрозуміти, мабуть, боялися, щоб дядько й небіж не змовились, як поводити себе на допиті.

Хижка була збудована з величезних дерев, з міцними дверима, тікати з неї було годі й думати.

Щоб якось скористати час, він спав годинами. Якщо набридало, ходив з кутка в куток, по тому знову лягав, затуляв очі, знову засипав. Губив почуття часу - здавалося йому, промайнуло безліч днів. Почував, що нудота всотується в усі клітини молодого неспокійного організму. Щоб якось розважити себе після сну, крокував з кутка в куток, наспівуючи, насвистуючи всі знайомі арії, пісеньки, фокстроти.

Співати ніхто не забороняв, очевидно, охорони біля хижки не було.

Того дня в нього йшла «прем’єра» «Мікадо». Аскольд довго й ретельно готувався до неї, пригадуючи в пам’яті всі мелодії оперети.

«Прем’єра» почалася легко, вчасно й чудесно. Але раптом, коли він почав на ввесь голос «Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди», - раптом брязнув засув, і двері хижки широко розчинились.

«Цілуй її», - застрягло в горлі.

На порозі викреслився силует жінки.

- Ви чудесно співаєте, - проказав силует.

Аскольд з хвилину ошелешено стояв, але потім невимовно зрадів, почувши приязний голос. Отямився й швидко заговорив:

- Та що ви! Це я з нудьги. Знаєте, посидь отут ще трохи - Шаляпіним станеш. Я не розумію, нащо мене тут тримають? Така нудота!

- То, може, вийдете погуляєте? - серйозно запропонувала жінка.

Аскольд не повірив і нашорошився.

- Ви шуткуєте?

- Ні, серйозно. Прошу, - повагом, без жарту відказала незнайома й відступила з порога, даючи йому дорогу.

Аскольд з острахом ступив за поріг.

- Прошу, прошу, не бійтеся.

І як тільки ступив він на поріг, почався справжній дивовижний сон, де все можна, де немає ані перепон, ані логіки, ані послідовности.

Жінка взяла його під руку, повела геть од хатини в бік Хушмо, геть од поля, на якому метушились люди, чорніли пірамідальні вишки (хатина стояла недалеко від причіпної щогли, біля якої був прив’язаний дирижабль, що так здивував тоді його своєю появою).

Ішов, як під гіпнозом. Біля берега незнайома зупинилася, пустила його руку, з хвилину мовчки дивилася в лице, а потім швидко, лячно заговорила:

- Тікайте, рятуйте себе, чуєте - рятуйте!

Ніби згубив розум, не розумів, стояв нерухомо.

- Рятуйте своє життя, тікайте. Врятуєтесь - перекажете Маричеві, що я тут. Я його дружина.

Вона хапливо потяглася до кишені сукні, вихопила чорний бравнінґ.

- Візьміть зброю.

Аскольд загіпнотизовано простяг руку, сховав револьвера до кишені. Потім повернувся, зробив крок уперед. Знову повернувся - побачив суворий тривожний погляд. Тоді зрозумів, що вона не жартує, й почуття небезпеки охопило його й він, не оглядаючись, побіг.

* *

*

Пошматована, збруджена одежа висіла лахміттям на виснаженому, змученому безсилому тілі гостя.

Сіре пухле обличчя, давно не голене, вкривали страшні виразки. На голові не було кашкета, й давно нестрижене волосся спадало вицвілими пасмами на чоло. Лише очі з-під навислих брів, сховані глибоко в ямах, блищали чистим хоробливим блиском.

Незнайомий чорними, в ранах, пальцями довго порпався під лахміттям біля грудей і, нарешті, витяг звідти охайно загорнутий пакунок.

Довго тремтячими руками розгортав його - то були документи. Розгорнув і мовчки простяг їх Борецькому - начальникові державного політичного управління Н-ської округи.

Той уважно перечитав їх, підвів голову. Він несподівано випростався, аж перегнувся через стіл.

- Трапилося що?

- Я боюся, що експедиція загинула, - безсило вимовив незнайомий.

…………………………………………………………………………………………………………………………….