Іван Ковтун - Азіатський аероліт

Але він все ж таки запізнився. Це він і сам добре зрозумів уже на командорському місткові.

З трьох боків, із-за вершків сопок виринули три військових літаки. І коли дирижаблі знялися вгору, включивши всі машини, над ними вже шматували повітря ворожі пропелери.

Перша кулеметна стрічка зрізала ніс командорському дирижаблеві, спинила мотори, й він шкоперта полетів до землі. За ним услід під неугавний цокіт кулеметів пішли на спуск останні чотири посічені кулями дирижаблі.

* *

*

Перше, що привернуло увагу й зупинило вражений Маричів зір, це - червона м’яка шапочка-беретка. Серед груддя рудої землі вона цвіла яскравою квіткою.

Це ж у цій червоній шапочці Ґіна зустріла його в Нью-Йорку, й тому уява про неї викликала завжди образ насамперед голови, обарвленої пломенистим кольором.

Ґіна лежала горілиць, неприродно закинувши назад голову, права рука була кріпко притиснута до грудей, ліва рівно випростана, тисла долонею сіру грудку землі.

Знайома біло-шовкова хустка поверх темно-синьої сукні була заквітчана кривавими пелюстками. Кров заплямила й блакитний вензель Р. М.

Долішня губа так і лишилась під рівним блискучим разком зубів. Крізь спущені стрілчасті вії каріли мертві шкляні очі.

Марич нахилився, важко притис колінами вогкий ґрунт і так погорблено застиг над трупом. Чомусь раптово безглуздо прийшла до пам’яті дитяча казочка про червону шапочку, і в стомленій одерев’янілій голові став яскраво, з усіма деталями, простий і наївний сюжет.

Боязким ніжним рухом торкнувся високого чистого чола, зараз же різко одсмикнув назад руку. Незвичайний дивний холод током крізь долоню торкнув усі нерви. І на долоні так і лишився страшний холодний дотик трупа.

Марич навіть не почув, як професор підійшов до нього ззаду. І коли той зненацька торкнув його за плече, він рвучко злякано підвівся з землі.

- Вікторе Миколайовичу, що з вами?

Марич подивився на Горського порожніми, без думки очима й глухо, ніби у важкім роздумі, проказав:

- Це, знаєте, моя колишня... дружина.

Професор розгублено звів очі на Марича, розтулив губи, щоб сказати щось, але не зміг, а чи, може, стримав себе, лише згодом взявши за руку учня, похитав головою й тихо проговорив:

- Яке нещастя, яке нещастя.

Мовчазно постояли ще трохи, потім Марич скинув з себе плащ і обережно закрив трупа. Перед очима навіть у повітрі все ж мигтіла й цвіла пломениста червона шапочка.

- Ходімте? - тепло звернувся Марич до Горського.

Вони швидко закрокували назустріч загонові, що з радісними криками наближався до них. Дорогою Марич схопив професорову руку й винувато посміхнувся:

- Пробачте, Валентине Андрійовичу, я ж поздоровкатися з вами забув.

Обидва на ходу потисли один одному руку.

* *

*

Власне, читачу, мені, як автору, більше нічого додати до цих подій.

Кінець?

Але кінець ви знаєте без мене, бо, певне, читали в пресі, що Раднарком асигнував спеціальні кошти на розробку аеролітної маси. Вона складає понад 50 млн. тонн чистого нікелистого заліза.

Повесні (про це також докладно писалося в пресі) повернулися учасники експедиції, живі й здорові, щоб, відпочивши, знову рушити, але вже не в країну Мертвого Лісу, а в країну Нового Будівництва, бо поклади платини, виявлені професором Горським, мають всесвітнє значення.

Щороку вони даватимуть Радянському Союзові щось біля... Але пробачте, читачу, захопившись, я забув, що не маю права про це писати, бо здобич золота, платини є державна таємниця.

Також ви, мабуть, читали, що поміж Тайшетом і колишньою країною Мертвого Лісу налагоджено повітряну транспортну лінію, а незабаром буде прокладено залізницю. Розпочнеться будування потужного металургійного заводу, бо околишні гори, як підтвердили досліди, ховають у собі поклади міді, графіту, руди.

Повесні ж, як вам відомо, відбувся й процес шпигунсько-шкідницької організації. На лаву підсудних сіла технічна верхівка Всесибірського платинового тресту й дехто з інженерів і службовців концесійних підприємств.

Не стали лише перед пролетарським судом Ерґе, Самборський-Пауль, Люр і Трудлер, бо вони загинули під час бою.

Свідками також, як нам відомо, на процесі були Горський і Марич. Аскольд не міг персонально бути на процесі, бо лежав ще хорий і лише в кінці травня зміг нарешті прибути до Харкова й...

Я бачу, читачу, ви хочете мені підказати:

- І, звичайно, одружився з Майєю, й роман закінчився поцілунком.

От і не вгадали.