Іван Ковтун - Азіатський аероліт

Із темряви просто перед очима схилилося незнайоме бородате лице.

* *

*

- Контакт!

- Є контакт!

Всі інші згуки потонули в клекоті мотору й шумі пропелера.

- Сідаймо! - гукнув на вухо Маричеві Борецький.

У літакові вже розташувалось три незнайомих озброєних військових. Останній сів сам Борецький.

Літак рвонувся вперед і непомітно, з розгону, м’яко відірвався від землі.

Марич витяг бінокля, притулився до вікна. Неспокій тривожив його ввесь час, і він мовчазно, стиснувши губи, блідий, ще хворий, щоб хоч чим-небудь заповнити час, не пускав бінокля з рук.

Голубим оксамитом, вибагливо вигинаючись в зеленій оправі, вилискувала Ангара. Рудими плямами тяглися берегами селища з квадратовими картатими полями, а далі аж ген до обрію, запнута сизим димком, коливалася верхівлям тайга.

За поворотом річки викреслилося велике селище. Марич упізнав Братське. Літак зробив коло над селищем. Біля берега спалахнула ватра, хутко згасла, й стовп диму важко почав підводитись у повітря. То було гасло.

- Все гаразд, - пояснив на вухо Маричеві Борецький, - завдання виконали, можемо без спуску летіти до Вановари.

Літак почав забирати височінь - назустріч почали підводитись скелясті горби гір.

Важко тяглися години. Безхмарне зранку небо темнішало, з заходу помітно ішов вечір. Унизу за буграми ще іскрилося сонце. Тепер уже на всі боки темніла безкрая тайга.

Марич уперто шукав блискучої смуги річки й руду пляму будівель факторії. Швидко він надибав біноклем зміїсту річку.

- Є! - скрикнув нервово він, упіймавши зором далекі димові стовпи.

То на факторії розіклали ватри. Літак пішов на спуск. Хутко наближалися будівлі, стало видко людей. Просто під ногами блищав крилами перший літак, що вилетів три дні тому до Вановари.

* *

*

- Товаришу Борецький, на хвилинку, - відкликав убік голова факторії начальника округи.

І тихо повідомив якусь новину.

- Де ж він? - запитав начальник і, повернувшись до Марича, поманив його до себе рукою. - Ось ідіть сюди, сьогодні тунгуси привезли на факторію якогось хлопця, кажуть, дорогою підібрали хорого.

Всі хутко пішли до будівель.

Хорий лежав горілиць на лаві. В сутінках важко було добре розгледіти риси його обличчя.

Марич підійшов до лави й низько нахилився над його головою. Миттю одсахнувся й перелякано скрикнув:

- Аскольд!?

- Що таке, ви його знаєте? - стривожено запитав Борецький.

- Так, це ж учасник експедиції.

……………………………………………………………………………………………………………………………

Аскольда довго не могли вернути до тями. Аж другого ранку він опритомнів і впізнав Марича. Поволі, збивчасто розповів, що трапилось з ним і дядьком.

- Ти знаєш, хто врятував мене? - запитав він Марича, коли вони лишились удвох на самоті.

- А хто? - здивовано перепитав той.

- Ваша дружина.

Почувши це, Марич зблід і, нічого не відказавши, вийшов з хати.

За годину по тому, як він вийшов, Борецький вилетів до Братського, щоб звідти телеграфом викликати до Вановари військових літаків.

* *

*

- У гондолу! - грубо, несамовитим голосом наказав Ерґе.

Очі йому поскаженіли, й шкіра на щоках аж пожовкла від злости.

Ґіна стояла нерухомо на місці, брови важко упали їй на очі, вона нагнула вперед уперто голову, так, наче приготувалась до нападу.

- У гондолу! - скрикнув удруге Ерґе.

Ґіна притисла губами тремтючу долішню губу, не спускаючи чорних крапок очей з лиця Ерґе, уперто й повільно похитала головою. По тому круто повернулась спиною до чоловіка й тихо зрушила з місця.

Ерґе стрибком нагнав її, скрюченими злісно пальцями стис плече й рвучким дужим рухом повернув лицем знову до себе.

Лютий, він не міг вимовити наказа. Ґіна гидливо скривилась, повела плечем, щоб скинути руки. Ерґе розняв пальці, ніби готовий до стрибка, зіщулив плечі й дико, прямо в лице, скрикнув утретє:

- Чуєш, у гондолу!

Ґіна уперто похитала головою.

- Уб’ю! - зашипів у лице.

- Убивай.

Ерґе охопив дрож. Він ошаліло поглянув на дружину й тремтячою рукою потягся до кишені. Чорний бравнінг застрибав перед очима Ґіни. Вона бачила лише чорну, дрібну, як крапка, цівку револьвера.

Він відразу не вистрелив. Ще раз схопив за плече. І Ґіна знову гидливим рухом висмикнулась з пальців. І знову зробила крок назад, готова повернутися спиною до нього. Але не встигла. Вогонь засліпив очі й гарячим подихом вдарив у лице. Хитнулася й важко упала навзнак.

Вистреливши, Ерґе було кинувся до неї, але зупинився, рвучко поглянув назад і, побачивши, що біля дирижаблів панічно, як мурашник, кипить його загін, метнувся туди.