ваня - Unknown

Восьма вечора. Нелл за кермом машини їхав до водостоку. Я не розмовляв з ним у автомобілі, проте моя цікавість нищила мене. Влаштована мною мовчанка була присвячена Саллі Уезер, тіло якої, прибувши до назначеного місця, Нелл викинув до великої стічної труби міста.

Ми здали машину назад до автосалону і пішли на залізничний вокзал, де Нелл купив нам квитки на найближчий потяг додому. Довкола лавочки, на якій сиділи, очікуючи поїзд, не було жодної живої душі. Нелл, поклавши мені руку на плече, почав відкривати таємницю свого вчинку:

-Кожна людина на світі має смертний вік… Коли вона його досягає, немає іншого виходу, змушена помирати, аби не втратити своєї душі, щоб її невидима сутність не розвіялася у ніщо… У кожного смертного ця цифра своя, вона є різною… Наймолодшу особу, в якої мені довелось відняти життя була дівчинка дев’яти років… Кожне своє існування вона помирала від якоїсь недуги, але того разу щось пішло не так, вона була сповнена… – він говорив повільно і тихо. – Вперше я таке робив разом зі Стеном. Мені також було невимовно тяжко й болісно усвідомлювати, що моє призначення полягає у виконанні такого. Інші безсмертні не можуть цього чинити, бо не мають душі! Щоб люди перероджувалися їм повинна вкоротити віку істота, що її має! Якщо звичайний безсмертний вб’є людину, то душі відразу ж не стане. Людям намічено помирати тоді, коли вони повинні! Колись це був природній стан речей, але дещо трапилося, тепер люди можуть жити довше, проте ймовірність, що вони переродяться після природної смерті мізерна, тому ми не маємо допустити їхньої втрати… Ти звикнеш, тобі лише потрібен час… Повір мені! Це останні таємниці, які Престон приховував! Саллі Уезер минулого місяця виповнилось тридцять дев’ять років. Чим швидше її позбавити життя, тим гарантій, що вона переродиться, більше…

Я сидів мовчки, не зронив жодного слова, не поставив ні одного питання. Дуже сумнівався, що Еквідж від мене вже нічого не приховує, відчував гнів до нього за такий жахливий «подарунок», намагався водночас приглушити злість, щоб якось стриматись і при першій же зустрічі не спробувати задушити Престона. Почуте мною видалось таким нелогічним, таким дурним, позбавленим жодної моральності, ницим, підлим, неправдивим! Потім я прокручував слова Нелла у голові ще раз і ще раз. «Він сказав про мізерну ймовірність не втратити душу, отже, вона все ж є! Але що це я таке думаю?… Це все безглуздя… Не буду такого робити, відмовляюся від свого призначення!» Ігри в загадки та відповіді з Еквіджем мені так набридли й остогидли, що вирішив не розповідати йому про сяяння Нелла, зберігати інформацію, якою Престон не володіє, мати козир у рукаві. «Я відчув втому. При цьому вартовий… Світився! Отже, це не може походити від Нелла, це моє вміння! Воно якось пов’язане з самогубством! І я сам дізнаюсь що це!»

***

Наступного дня ми вже були дома. Біля вхідних дверей будинку нас зустрічав Престон й інші вартові. Всі очікували дізнатися, як я сприйняв новину про свій обов’язок, упритул дивилися на мене. Террі обома долонями огорнула руку Стена, сподіваючись, що у нас з Неллом усе пройшло гладко. Екон і Кефф стояли по обидві сторони від Еквіджа, а Еллі, одягнена у зелений сарафан, взагалі знаходилась осторонь від них. Я не хотів говорити про те, що пережив, тому, неввічливо оминувши всіх, не промовивши ні слова, направився до своєї кімнати. Ніхто цьому не здивувався, у свій слід тільки почув слова Еквіджа:

-Йому потрібен час! Шість разів спостерігав схожу реакцію, у сьоме це навіть не цікаво!...

Я грюкнув дверима своїх хоромів, завалився на ліжко. Потім, переодягнувшись у інший одяг, став напроти дзеркала, дивився на свою шию, на знак безсмертя. Долоня сама зжалася в кулак і розтрощила моє відображення. Друзки скла впали на землю. До кімнати постукали, попросили дозволу увійти. Це була Еллі! Я сказав, що мені потрібно побути самому, але вона наполягала. Чорнявка прочинила двері і кинулась мене обіймати. Я пристрасно затис дівчину у своїх руках, не хотів відпускати. Вона попросила сісти мене на ліжко і розповіла, як уперше сама мала вбити людину. Еллі казала, що краще це робити швидко й щоб жертва не мучилась. Я не стримався і гримнув на неї фактом:

-Мізерний шанс переродитися, проживши довше зазначеного часу, є! Чому б не дозволити людям вибирати: хочуть вони жити довше з можливістю втратити душу чи померти?

-Як ти гадаєш, що б вибрали смертні у цьому випадку?

Відповідь на питання була очевидною – ніхто не хоче, щоб його вбивали за те, у що навіть складно повірити.