ваня - Unknown

-Підприємсто «Сетер» за основне своє завдання має виготовлення зброї, яка б могла здолати безсмертного, що дуже нелогічно на мій погляд! Престону видніше! Інша мета організації – слідкувати за смертними, за їхнім людським віком... Підвал головного офісу фірми… Всі тридцять підземних поверхів оснащені новітньою системою пошуку…

-І що ж вона шукає? – не стримався.

-Попередні життя кожного жителя планети! Коли ще не було комп’ютерів, інформація містилась на папері і займала чимало місця, зараз усе переведено у цифровий формат, засекречено, над цими даними працюють виключно безсмертні. У кожній країні є хоча б один володар вічності, який слідкує за людським життям будь-кого, заносить відхилення у ньому до системної бази. Сучасна програма показує збої у віковому обмеженні життєвого часу, так ми отримуємо наші завдання!

-Це, напевне, колосальна праця! – вихопилось у мене, проте останнього речення Нелла навіть не зрозумів.

-На даний момент мені відомо близько п’яти з половиною тисяч безсмертних, які працюють у цьому напрямі. Ще одинадцять з половиною проживають у різних куточках світу, чекаючи наказів від Престона.

-Яких наказів?

-Допомога у зборі писемних матеріалів чи щось таке, я не поставлений у курс їхніх справ. – Нелл відповідав чітко та швидко. Він нагадував мені агента-шпигуна з пригодницького фільму!

-Виходить у світі є сімнадцять тисяч безсмертних?

-Насправді, якщо враховувати безсмертних, яких заморозив Кефф через їхню схильність вбивати людей, то десь всього вийде двадцять одна тисяча!

Я й не уявляв, що нас так багато! Наша кількість спантеличила, мені забракло питань продовжити розмову. Чомусь згадалося, як Еквідж розповідав, що у вартових, на відміну від інших безсмертних, є душа. У голові виникло питання, чому лише в нас вона є? Я намагався якось уписати цю інформацію в дану ситуацію, відчував її причетність до нашого завдання, адже Еквідж наголошував, що лише вартові мають такі відрядження. «Що ми покликані вартувати?»

Потяг був швидкісний. Близько третьої години дня ми перебували на вокзалі Каірнсу. Нелл повів мене у автосалон, де за водійським посвідченням Дерека Мітчела взяв авто на прокат за готівку. Права були Дерекові, а фотокартка на них була Нелла. Він поклав до багажника свою валізу, наказав мені сісти за кермо. Ми їхали вулицями міста, Нелл вказував шлях, командував, куди мені потрібно звернути. Він попросив зупинитися біля невеличкої будівлі. Це був офіс-центр якоїсь компанії. Ми сиділи у салоні, чогось чекали. З офісу о п’ятій годині вийшла група людей. У цьому натовпі я розгледів обличчя жіночки, яку бачив на документах Нелла. Вона прощалася, вочевидь, з колегами й весело махала їм рукою.

Нелл сказав не висовуватися з машини, залишатися непоміченим. Пані у гарному робочому костюмі прямувала до своєї машини, вона дістала з сумочки ключі, завела авто і поїхала до супермаркету, як було написано на папірці Нелла про її сьогоднішні справи. Ми чатували на неї біля крамниці. Вона вийшла з магазину. Тримаючи у руках важкі пакети, приклала до вуха мобільний. Затиснувши його плечем, леді розмовляла з кимось ніжно й ввічливо, казала, що скоро буде дома. Вона говорила зі своїми дітьми. Жила Саллі у багатоповерхівці, а машину мала залишити у спільному гаражі мешканців будинку, що знаходився у підвалі. На паперах Нелла було вказано її паркове місце. Напарник наказав мені прибути туди швидше, ніж там з’явиться об’єкт нашого переслідування. До гаражу можна було потрапити за допомогою магнітної картки, яка раптово опинилась у мого соратника в сумці. Ми прибули до пункту призначення, припаркувалися на вільне місце напроти паркової зони цієї пані Саллі. Очікували на неї. Нелл наказав вийти з машини. Застосувавши свої здібності, за допомогою свого суперслуху, він повідомив мене, що у гаражі більше нікого немає. Нелл попросив сховатися за одним із широких бетонних гаражних стовпів, не висовуватися, стежити за його діями. Сам вартовий вийняв свій спис із сумки і сховався за автівкою, яка за парковою зоною була сусідкою машини Саллі. Я гадав, що тут на жінку мають напасти, бо напарник дістав свою зброю. Та не розумів звідки Нелл знає, що напад відбудеться тут.

Тим часом до гаражу заїхала жіночка. Припаркувавшись, вийшла з машини. Я стежив за кожним її кроком, який вона робила йдучи до багажника, аби дістати пакети з покупками. Я оглядався, очікуючи, що нападник може наскочити кожної миті, та нікого не бачив. Придивлявся до машини, за якою сховався Нелл – його не було видно. Саллі безтурботно підійшла до задньої частини автомобіля, збиралася відімкнути дверці багажника. Вона стояла до мене спиною. Раптом мені почулось, як далеко на поверх вище відкриваються двері цього великого гаража. Я відволікся від дамочки. Гадав, що то, можливо, наближається її майбутній кривдник, але машина, яка заїхала усередину навіть не прямувала у наш бік, чути було лише, як дерчання її мотора віддаляється, за секунди воно зовсім затихло. Інший звук, який після того привернув мою увагу, був дзенькіт ключів Саллі, які випали з її долонь на асфальт. Я поглянув на жінку. Вона лише голосно ойкнула, опустила руки, голову, більше не рухалась. Вона померла! Єдине, що їй не давало впасти на землю, це залізна паля, яка пройшла її тіло крізь серце, гострим кінцем стирчала зі спини. Криваву жердину хтось зажимав – той, хто стояв перед обличчям жінки. Від геть божевільної картини перед очима я вибіг зі своєї схованки. Побачив Нелла, який тримав у руках свій спис, застромлений у цю леді Уезер! Він вистромив його з її грудей. Саллі впала на асфальт. Дружина, мати двох дітей так і не потрапила цього вечора додому!