ваня - Unknown

Не спроста Еллі вибирала каблучку для своєї найкращої подруги! На вечері перед відрядженням Екона до Нікарагуа Стен і Террі повідомили про свої заручини, поділилися планами влаштувати грандіозне свято та запросити нас і ще багато-багато безсмертних, щоб вперше в історії володарі вічності могли насолодитися весіллям своїх братів та сестер. Престон Еквідж не був задоволений, почувши таку новину, але й заперечувати не став. Він, як батько нареченої, що віддає свою доньку заміж, благословив Стена і Террі, дав свою згоду. За родинним столом спостерігав також за подружкою Екона Мері. «Можливо, вона й знає, що її хлопець не здатен кохати. Але чи здогадується, що він вбивця і завтра прямує відняти чиєсь життя?»

***

Сонячні промені вигравали на хвилях океану, вони відблискували у воді, переливалися срібним мереживом. Ліс довкола нашого будинку був устелений зеленими килимами, дерева від легенького теплого вітерцю шаруділи листвою. Літо прийшло! Відколи став вартовим, я разом зі своїми соратниками відвідав уже друге щомісячне тренування Еквіджа. Я дізнався більше про зброю, якою опікувалися мої друзі: Стен вправно володів мечем, Террі влучно стріляла у будь-яку мішень зі свого арбалету, Екон жонглював маленькими сокирками, а Кефф майстерно порався з дерев’яною палицею із залізним стержнем усередині. Про решту ви вже знаєте.

Настав той день, коли Престон повідомив мене, що я найближчим часом відправляюся виконувати своє перше завдання, перше самостійне вбивство. Еллі бачила, що мені зле. Дівчина переконувала, що я це зроблю, знову наголошувала, щоб багато не думав з цього приводу, бо так буде тільки важче. Переддень мого від’їзду Стен і Террі обмовилися, що призначили дату свого весілля на сімнадцяте серпня, це мало бути через два місяці. Вони тішилися, їхні обличчя відтепер ніколи не покидала посмішка. Террі разом з Еллі вибирали святкову сукню, а Стен вигадував пригоди на парубоцький вечір.

Я прокинувся о п’ятій годині. Визирнувши у вікно, побачив таксі, що очікувало на мене. Я одягнувся, взяв свої кинджали, спустився сходами до низу. Еквідж віддав мені сумку, у якій знаходилися гроші, папка з документами, багато інших різних речей. Еллі вирішила провести мене і перед тим, як я сів у автомобіль, вперше пристрасно поцілувала у губи й тихо промовила, що все буде добре. Як казав Еквідж – «Все так, як має бути!» Таксі відвезло мене до аеропорту, там сів на літак компанії «Сетер», що доставив мене до пункту призначення, до мого об’єкту! У літаку зазирнув до валізи, що мені дав Престон. Там лежала інформація про мою мішень. Я поглянув на документи. Довідався, що жертвою буде дівчина із України.

Авері Січник проживала у містечку поблизу Києва. Її смертний вік складав всього вісімнадцять років, а чотири тижні тому вона вже відсвяткувала дев’ятнадцятиріччя. Українка не мала батьків, була залишеною сиротою! До повноліття проживала у дитячому притулку-інтернаті, а зараз навчалася психології, підпрацьовувала в організації соціальної допомоги. З фотографії прикріпленої до досьє можна було сказати, що вона брюнетка, має блакитні очі і чарівливу посмішку. Сьогодні вона працювала до дев’ятої вечора, я мав спостерігати за нею після роботи. Папери повідомляли, що краще її вбити, коли вона буде йти через темний провулок додому. У валізі, окрім писемних матеріалів, знаходилися мої липові документи, на які мав взяти у автосалоні машину напрокат, аби з місця злочину непомітно забрати тіло жертви. Там лежали дублікати ключів від її однокімнатної квартири, копії кредитних карток.

Прилетівши до аеропорту о шостій вечора, відразу ж попіклувався про автомобіль. Потім рушив до споруди, в якій працювала Авері. У мене забракло терпіння очікувати на неї в машині. Я нишпорив навколо цієї будівлі, крадькома заглядаючи у вікна. Дівчина працювала на першому поверсі, було складно її не помітити. У момент, коли я зазирнув на її робоче місце, вона була зовсім одна, розмовляла по телефону. Блакитноока красуня голосно благала когось по той бік трубки не віддавати «документи у руки людей, які зовсім не тямлять у вихованні дітей». Авері просила про відмову від доручення якимсь особам опіки над осиротілим хлопчиком. Дівчина з розпачем поклала слухавку й, згадавши про пізній час, зібралася додому.

Вона йшла вулицею, а я, їдучи у машині, намагався не потрапляти їй на очі. Обігнавши Авері, зупинився недалеко від темного провулку, де мені наказано було її вбити. Це було ідеальне для злочину місце – довкола не чути ні душі! Сховався у темній тіні й діставши свій кинджал переконував себе, що зараз це зроблю. У голові лунали сумніви, проте потрібно було діяти. Я стояв мовчки, очікував приходу Авері… Дівчина прямувала у мій бік, я був готовий завдати удару, але щось завадило і я прогавив таку можливість– не зміг безжально встромити ножа їй у серце. Я проклинав себе, що не упорався зі своїми роздумами. «Повертатися додому з невиконаним завданням не можна!» Набравшись сміливості, прийняв рішення, що вб’ю Авері пізніше – дочекаюсь, поки вона удома ляже спати, задрімає, а потім прокрадусь у квартиру і виконаю свою місію!