Борис Антоненко-Давидович - Як ми говоримо

Чи не через звукову близькість, а також через те, що іменники "досвід" і "дослід" часом мають у російській мові один відповідник – "опыт", часто трапляються помилки в уживанні цих двох слів, наприклад: «Наші колгоспники набули великого досліду у вирощенні кукурудзи»; «його цікавили всі досвіди ґрунтів, що проводилися в нашій лабораторії».

Досвід – це сума відомостей, навиків, набута протягом певного часу, дослід – це спроба, експеримент, який роблять, щоб пізнати істину або перевірити набуті відомості. Тим‑то й у перших фразах треба було написати: «Наші колгоспники набули великого досвіду в вирощенні кукурудзи»; «його цікавили всі досліди ґрунтів, що їх провадили в нашій лабораторії».

З іменником "досвід" мають зв'язок дієслова "досвідчити", "досвідчати", що означають «зазнати(зазнавати), дізнатися (дізнаватися) з власного досвіду», «потвердити (потверджувати) щось»: «(Шевченко) добре на самім собі досвідчив усього, що сердешний люд терпів під тим ярмом» (Словник Б. Грінченка). Не слід забувати в живій мові й цих слів.

«А потім знову зустрівся з дружками, і все пішло по–старому: п'янки, гульня, дебоширство», – читаємо в газеті і, поки не згадаємо російського слова "дружок" – "дружки", не можемо добрати, про що йдеться. Адже в українській мові є тільки слово "дружка", що означає «подруга або молода дівчина, яка бере участь у весільному обряді»: «Ой хвалилася гречаная панна своїми косами перед дружками» (Матеріали П. Чубинського); «Уранці йде Олеся дружок збирати» (Марко Вовчок). Російському "дружок", що має іронічний відтінок, відповідає "товаришок": «Що ж це твій товаришок – такий, наче причмелений?» (із живих уст). Коли йдеться про кількох людей, можна ще користуватися словами "товариство" («Веселе товариство». – О. Стороженко), "компанія" («Злі компанії і доброго чоловіка зіпсують». – М. Номис).

Із цього виходить, що в газетній фразі треба було написати: «А потім знов зустрівся з товаришками (або зі своїм товариством, зі своєю компапією), і все пішло по–давньому…»

Є ще українське слово "друзяка", якоюсь мірою воно теж відповідає російському "дружок", а ще більше – російському "дружище": «Є ви товариші, друзяки? Собаки, а не товариші!» (Панас Мирний).

Іменник "жарт" – дуже поширений в українській мові, мабуть, через веселу вдачу нашого народу. Це слово часто виступає в народних прислів'ях і приказках, а також у художній літературі: «З жарту й біда часом буває» (М. Номис); «Смішками та жартами одмовилась, а правди не сказала» (Марко Вовчок). Бачимо це слово й у таких висловах, як: «Жарт жартом, а це вже не жарт, як мене за печінки бере, ноги трусяться» (Ганна Барвінок); «Миколі було не до сміху, не до жартів» (І. Нечуй–Левицький); «Андрій намагався обернути все в жарт» (М. Коцюбинський); «Я тебе питаю без жартів, – сказав Роман» (І. Нечуй–Левицький).

Проте на сторінках сучасної української літератури це слово бачимо часом навіть там, де треба інших, що більше відповідають російському вислову "не на шутку":«Він не на жарт здрейфив»; «Йосип не на жарт розсердився».

Наша класична література знала вислів "не в жарт" («Деякі тужать не в жарт». – Ганна Барвінок), а Російсько–український словник наводить прислівникову форму "неабияк", що цілком відповідає російському "не на шутку". Виходячи з цього, в наведених вище фразах треба було написати: «Він неабияк злякався (сплохував)»; «Йосип неабияк розсердився».

«Жора і Женя побились об заклад, хто з них з'їсть більше кисличок. Не тільки Свєта, що перед цим бігала з хлопчиками наввипередки, але й Маша, яка сама могла впорати чимало кислиць, з жахом дивились, як хлопчаки над силу запихають собі в роти маленькі яблучка, що ніяк не хочуть більше туди лізти». Це уривок з оповідання для дітей. Якби оповідання було перекладом із російської або в ньому мовилося про маленьких персонажів десь у Росії, – все було б у ньому цілком природно, та ба, автор – українець, дія відбувається на Україні, а герої оповідання – українські дітлахи, що живуть, ростуть і бавляться на тій землі, де з діда–прадіда дітей ласкаво звали Юрко, або Юрасик, Маруся, або Марійка. Важко сказати, чому автор дав перевагу "Жорі" над "Юрком", "Жені" над "Євгенком", "Свєті" над "Світланкою", а з "Марійки" зробив "Машу". Можна було б не звертати уваги на незвичайні ласкаві найменування українських дітей в одному художньому творі, але цей автор – не одинак. Дуже часто в українській дитячій літературі стали появлятися Гриші, Васі, Колі, Петі замість Грицьків (або Грициків чи Грицунь), Васильків, Миколок, Петрусів (або Петриків). Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби ці лагідні й милозвучні ласкаві дитячі імена? Дивна річ, тим більше, що й росіянам подобаються деякі українські ласкаві імена, через те можна назвати не одну Оксану – росіянку не тільки в Києві, а й у Москві, яку батьки воліли назвати українським ім'ям, а не російським "Ксения" чи ласкаво – "Ксюша".