Борис Антоненко-Давидович - Як ми говоримо

Ось що засвідчує класика: «Слід би було зав'язати міцніші стосунки з тими людьми, що оце вдались до вас» (Леся Українка); «Щодо панни Анелі, то я – певний, що вона плаче десь по кутках»; «Чутки про землю ожили з весною» (М. Коцюбинський). У цих прикладах бачимо тільки слова "стосунки", "щодо", "про", вживання яких і слід додержуватись.

У математиці, а також у філософії й логіці слово "відношення" є єдиний відповідник російському науковому терміну "отношение", наприклад: "відношення а:b=с: а".

В українській науковій термінології є ще слово "відносність": "теорія відносності".

Замість штучного вислову «у всіх відношеннях» відповідно до російського "во всех отношениях", наприклад: «Це мені зручно в усіх відношеннях», – слід користуватись давніми українськими висловами "всіма сторонами" («Славне було Запоріжжя всіма сторонами». – Збірка пісень П. Лукашевича), "з усякого (з кожного) погляду" («Це вигідно нам обом з усякого погляду». – З живих уст), "як не глянь", "як не подивись", "з усіх боків", "усебічно", "зусебіч", "у всіх планах".

Останнім часом набуває дедалі більшого поширення слово "стосовно" замість недоладного вислову «по відношенню»: «Стосовно місцевих умов він розробив систему обробітку ґрунту»; «Стосовно цього неподобства вже казали не раз». Проте не слід забувати й відомі слова "щодо", "про", приклади вживання яких наведено вище.

Відповідно до широко вживаних у російській художній і діловій мові слів "отсутствие", "отсутствующий", "присутствие", "присутствующий" і в українській мові є схожі слова "відсутність", "відсутній", "присутність", "присутній": «Ще з‑за дверей почув голосні розмови і веселі сміхи офіцерів, присутніх у залі» (І. Франко); «Треба записати всіх відсутніх на зборах» (із живих уст); «Злочинця допитано в присутності свідків» (із газетної хроніки).

Проте часто слова "відсутність", "відсутній" уживають навіть тоді, коли мовиться не про людей, а про речі: «За відсутністю достатніх доказів такі справи слід припиняти»; «На літеру В чомусь відсутні слова «вагання», «вагатися». Чи на своєму місці стоять у цих реченнях такі слова, чи, може, краще сказати по–українському «за браком достатніх доказів», «на літеру В чомусь бракує (нема) слова «вагання»? Певно, що краще. Українська художня література в своїх класичних і сучасних зразках користувалась саме такими словами: «Коли в тебе бракує того насіння, позич його» (О. Стороженко); «Брак досвіду до лиха приведе» (переклад М. Бажана); «Він добре знав, що в Нимидори нема грошей» (І. Нечуй–Левицький).

Якщо росіяни, кепкуючи з надуживання цими канцеляризмами, створили жартівливий вислів «отсутствие всякого присутствия», то ще менше підстав є в нас удаватись до них навіть у діловій мові, бо маємо, як видно, інші, потрібні для точного відтворення думки, слова, що поширюють наші мовні можливості.

Слово "відщепенець", не дуже вдало перекладене з російського "отщепенец" у творі О. Пушкіна («Хто не вважає їх за відщепенців роду людського?»), не тільки швидко поширилося в сучасній публіцистиці й подекуди в художній літературі, а навіть попало, на жаль, на перше місце в наші словники, відсунувши в них на друге – давнє українське слово "відступник".

Російське слово "отщепенец", яке має корінь "щеп", спільний із російськими словами "щепа", "щепка" (по–українському – "тріска"), означає людину, що відкололась від певного суспільного або ідейного гурту людей, мов тріска від цілого дерева.

В українській мові є теж слова з коренем "щеп" – "щепа" (по–російському "прививок"), "щеплення" ("прививка" – в садівничому й медичному значенні), а тому українець, що не знає гаразд російської мови, сприймає слово "відщепенець" як людину, що чи то обминає "щеплення", чи походить від нього.

Нема ніякої потреби творити нове слово, невдало перенісши його з російської мови в українську, коли є українські слова, що точно передають потрібне поняття: "відступник" («Май на увазі: відступникам немає вороття». – Леся Українка), "відступця" (Словник Б. Грінченка).

Слід завважити, що слова "відщепенець" ми не знайдемо ні в словнику нашої класики, ні в живій народній мові, ні в словниках Б. Грінченка й за редакцією А. Кримського; воно – явне непорозуміння, що випадково потрапило в наші періодичні й неперіодичні видання, часом збиваючи з пантелику масового читача.