Борис Антоненко-Давидович - Як ми говоримо

У діловій і науковій мові орудний відмінок часу мало дається до використання, зате в мові художнього твору, в публіцистиці й щоденному мовленні треба вживати, залежно від нюансових потреб, обидві відмінкові форми.

Слід не забувати й про такі вислови з орудним відмінком часу, як: останнім часом, замість в останній час, цими днями, замість на цих днях, іншим часом, замість у інший час.

Правильно сказати "у вівторок", "у п'ятницю" або "щовівторка", "щоп'ятниці", а не "по вівторках", "по п'ятницях". Наприклад: «Консультації відбуваються у вівторок і п'ятницю (щовівторка й щоп'ятниці»).

«Багато статтів написано на цю тему, багато прочитано доповідів», «йому бракує ще знаннів», «Тут продається література з різних галузів техніки», У всіх цих реченнях іменники жіночого роду стаття, доповідь, галузь та іменник середнього роду знання стоять у родовому відмінку множини з закінченням -ів, властивим іменникам чоловічого роду: "ліс" – "лісів", "робітник" – "робітників" тощо. Така плутанина з закінченням родового множини відбувається підо впливом деяких говірок, але літературна мова додержується сталих граматичних закінчень, через те слід виправляти на статей, доповідей, галузей і знань. Іменник знання краще ставити завжди в однині: «йому бракує ще знання».

Тим часом іменник солдат у родовому відмінку множини дехто лишає в формі, що збігається з називним відмінком однини: «У клубі було багато солдат місцевої частини», – хоч правильно сказати «багато солдатів», як у фразі: «Картини героїчних битв Вітчизняної війни оживають у кипучій праці солдатів трудового фронту» («Літературна газета»).

Іменник "слов'янин" відмінюється так само, як і "селянин", тому в родовому відмінку множини буде "слов'ян", а не "слов'янів", як написано в одному сучасному вірші: «Київська Русь гуртувала слов'янів».

Підо впливом російської мови помилково ставлять у місцевому відмінку множини іменників закінчення — ам, — ям, а не — ах, — ях; «рахує по пальцям», «читає по складам», «мандрує по горам і долинам». Українська граматика вимагає в цих і аналогічних випадках ставити закінчення — ах, — ях: по пальцях, по складах, по горах і долинах.

Закінчення — ам буває тільки в давальному відмінку множини: «Дам лиха закаблукам, дам лиха й передам» (народна пісня).

«Спогад про неї стискає біллю»; «Я не хочу знов чіпати біллю сповнені серця», – читаємо інколи в сучасній поезії й прозі, де автори забули, що іменник біль в українській мові – чоловічого, а не жіночого роду (пор. у російській мові "душевная", "зубная боль"). Ця помилка трапляється й у публіцистичних виступах, дарма що наша класика й народна мова знали слово "біль" тільки як іменник чоловічого роду: «Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів'я).

Інша річ, коли іменник біль означає білі нитки, тобто є відповідником російському "бель". Тоді він буде жіночого роду: «Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила» (Словник Б. Грінченка); «Невинна біль змінилась у гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала» (Леся Українка).

Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній, діалектній – до другого: "санаторій" і "санаторія", "клавіш" і "клавіша". Іменник "фальш" у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: «Фальш у її голосі різав Ярині слух» (О. Десняк); «А чи нема тут якого фальшу?» (з живих уст); «Арсенова душа не виносила брехні й фальші» (Л. Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для іменника "фальш" старіша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу.

Якому роду давати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

Часом постає питання – яке з цих двох слів, що обидва відповідають російському іменнику башня, краще застосувати в тому чи тому контексті – "башта" чи "вежа"?

Ці слова бачимо в українській класичній літературі, в творах сучасних наших українських письменників і в фольклорі: «Змурував високу башту» (Б. Грінченко);«Ой позволь, батьку отамане, нам на башти стати – не одному генералу з пліч голівку зняти» (історична дума); «Капітан стояв, висунувшись по груди з башти, і поглядав за шляхом, за рухом, за повітрям» (Л. Первомайський) і «Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова» (народна пісня зі збірки Я. Головацького); «Видніються вже віддаля увінчані ясною зіркою озорені вежі Кремля» (М. Бажан).