Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Він шпурнув курточку в кошик, Бімбо відразу вмостився на ній і заходився гризти рукав.

Малий підійшов до вікна й виглянув надвір. Йому було так гірко, він так тужив за мамою! Аж ось раптом він побачив таке, що зразу повеселішав. Над дахом по той бік вулиці літав Карлсон. Він кружляв між димарями і час від часу весело перекидався в повітрі.

Малий схвильовано помахав йому рукою, і Карлсон так швидко завернув до нього і шугнув у вікно, що, якби Малий не відскочив убік, той гильнув би його по голові. [406]

- Гей-гоп, Малий! - гукнув Карлсон.- Я, здається, не зачепив тебе, то чого ж ти такий насуплений? Може, заслаб?

- Ні, зовсім ні,- сказав Малий.

І він розповів Карлсонові про своє лихо: що мама поїхала, а натомість вони мають хатнього цапа, такого набридливого, лихого й скупого. І що він навіть не дістав булочки, коли повернувся зі школи, хоч на вікні стоїть повна таця свіжих булочок.

У Карлсона заблищали очі. [407]

- Тобі пощастило,- мовив він.- Угадай, хто найкращий приборкувач хатніх цапів?

Малий відразу збагнув, що, мабуть, Карлсон. Але як він зможе приборкати панну Цап, Малий не уявляв.

- Я почну з того, що подратурую її,- сказав Карлсон.

- Ти хотів сказати «подратую»? - спитав Малий. Таких дурних зауважень Карлсон не любив.

- Якби я хотів сказати «подратую», то так і сказав би. «Дратурувати» - приблизно те саме, тільки набагато страшніше, ти хіба не чуєш, як воно звучить?

Малий вимовив його про себе й визнав, що Карлсон каже правду. «Дратурувати» звучало куди страшніше.

- Я думаю насамперед трошки подратурувати її булочками,- заявив Карлсон,- і ти мені допоможеш.

- Як? - спитав Малий.

- Біжи-но до кухні й почни розмову з хатнім цапом.

- Але ж...- почав Малий.

- Ніяких але ж,- перебив Карлсон.- Почни з нею розмову, щоб вона на мить відвела очі від таці з булочками.

Карлсон зареготав. Потім покрутив за ґудзика на животі, і моторчик загув. Карлсон з веселим сміхом вилетів у вікно.

А Малий відважно подався до кухні. Тепер, мавши за спільника найкращого у світі приборкувача хатніх цапів, він уже не боявся.

Цього разу панна Цап ще менше йому зраділа. Вона саме запарювала каву, і Малий збагнув, що панна Цап мала намір провести приємну часинку з кавою та свіжими булочками. Очевидно, тільки дітям вадив під-обідок.

Панна Цап кисло глянула на хлопця.

- Тобі чого треба? - спитала вона, і в її голосі було стільки ж приязні, як і в погляді. [408]

Малий міркував собі, що тепер треба б почати розмову.

Але що ж йому говорити?

- Угадайте, що я робитиму, коли буду такий великий, як ви? - нарешті спитав він.

Ту мить він почув за вікном знайоме гудіння. Але самого Карлсона не було видно. Малий тільки помітив пухку ручку, що з'явилася з-за стіни і взяла з таці булочку. Малий захихотів. Панна Цап не помітила нічого.

- Що ти робитимеш, як будеш великий? - нетерпляче перепитала вона.

Власне, вона зовсім не бажала цього знати. Вона тільки хотіла якнайшвидше спекатись Малого.

- Еге ж, угадайте,- сказав Малий.

Він знов побачив пухку ручку, що майнула у вікні і схопила з таці булочку. І знов Малий захихотів. Він намагався стриматись, та не міг. Сміх із нього аж рвався назовні, так його було багато. Панна Цап сердито зиркнула на хлопця. Вона, звісно, думала, що Малий найдокучливіший у світі шибеник. І докучає їй навмисне тепер, коли вона хоче випити кави!

- Угадайте, що я робитиму, як буду такий великий, як ви? - ще раз спитав Малий і знову захихотів. Бо саме ту мить він побачив дві пухкі ручки, що згорнули з таці решту булочок.

- Я не маю часу стояти тут і слухати твої теревені! - сказала панна Цап.- І мені зовсім байдуже, що ти робитимеш, як будеш великий. Але поки ти малий, то мусиш бути чемний і слухняний. Тож гайда вчити уроки!

- Аякже, неодмінно,- сказав Малий і так зареготав, що аж сперся об одвірок.- Та коли я буду великий, як ви, то напевне почну гримати на дітей.

Панна Цап, здавалося, ладна була кинутись на нього, коли це за вікном щось заревло, мов корова. Панна [409]

Цап швидко обернулася і враз побачила, що булочки зникли.

- О господи, де ж мої булочки? - зойкнула вона. Панна Цап кинулася до вікна - певне, сподівалася

побачити злодія, що стрибає вниз із повними жменями булочок. Наче не розуміла, що Свантесони мешкали на четвертому поверсі, а такого довгоногого злодія не буває.

Зовсім перелякана, панна Цап опустилася на стілець.

- Може, то голуби? - промимрила вона.

- Більше скидалося на корову,- мовив Малий.- Мабуть, сьогодні там літає якась корова, що любить булочки.