Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Як же ми візьмемо ту коробку? - спитав Малий. Карлсон задоволено всміхнувся.

- Ти, дурний хлопчисько, звісно, не додумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієї справи береться найкращий у світі штукар, тож будь цілком спокійний.

- Так, але...- почав Малий.

- Скажи-но мені,- перебив його Карлсон,- ти коли-небудь придивлявся до коридорних балконів у цьому будинку, де витрушують одяг і килими?

Звичайно, Малий придивлявся до них. Мама завжди витрушувала на такому балконі хідники з кухні, він містився якраз на півповерха вище від їхніх кухонних дверей.

- Всього за десять ступнів від дверей до квартири,- мовив Карлсон.- Навіть така незграба, як ти, зможе вшитися туди в одну мить.

Малий нічого не второпав.

- Навіщо мені вшиватися на той балкон? Карлсон зітхнув.

- Дурний хлопчисько, йому треба розжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха, слухай і метикуй!

- Добре, я слухаю,- сказав Малий.

- Отож,- почав Карлсон,- дурний хлопчисько сідає з Карлсоном на балкон, спускається на півповерха нижче і довго й наполегливо дзвонить до квартири, второпав? Сердитий хатній цап на кухні чує дзвінок і швидкою [414] ходою йде відчиняти... Виходить - і кухня порожня! Відважний і до міри затовстий герой залітає до кухні Й вилітає звідти вже з коробкою какао в руках. Дурний хлопчисько дзвонить ще раз - просто, щоб подражнити хатнього цапа, і мерщій тікає назад на балкон. Сердитий хатній цап відчиняє двері і стає ще сердитіший, бо там ніхто не стоїть із букетом червоних троянд для нього. Сердитий хатній цап обертається і хряскає дверима. Дурний хлопчисько хихотить собі на балконі, аж поки прилетить до міри затовстий герой і забере його на дах бенкетувати. Ану, Малий, відгадай, хто найкращий у світі штукар? А тепер до роботи!

І не встиг Малий і рота розтулити, як уже летів на балкон. Карлсон шугнув униз, аж Малому засвистіло у вухах і стало млосно в животі, дужче, як на чортовому колесі в парку. Далі все було точнісінько так, як передбачив Карлсон. Він подався до вікна в кухні, а Малий спустився до дверей і добре натиснув на дзвоника. Нарешті в сінях почулася хода. Тоді він справді-таки захихотів і помчав назад на балкон. За мить двері відчинились, і показалася голова панни Цап. Малий бачив її, коли обережно визирнув крізь засклені двері з балкона. Карлсон правду казав. Сердитий хатній цап став ще сердитіший, як нікого не вгледів за дверима. Він щось голосно забурмотів сам до себе і хвилинку постояв у відчинених дверях, ніби сподівався, що той, хто дзвонив, зненацька вродиться перед ним. Але той, хто дзвонив, тихенько хихотів собі на балконі й не перестав сміятися навіть тоді, коли прилетів до міри затовстий герой і забрав його до себе на ґаночок бенкетувати булочками. На такому приємному бенкеті Малий ще зроду не був.

- Як мені тут гарно,- сказав хлопець. [415]

Він сидів на ґаночку поряд з Карлсоном, жував булочку, пив шоколад і дивився на стокгольмські дахи та вежі, що блищали на сонці. Булочки були добрі, шоколад теж був смачний. Він сам зварив його у Карлсоновому коминку.

Всього, що було треба,- молока, цукру,- Карлсон роздобув на кухні внизу.

- І за кожну краплю сповна заплачено п'ятьма ере, що лежать на столі в кухні,- сказав Карлсон.- Як хто вже чесний, то завжди буде чесний, нічого не вдієш,

- А де ти набрав стільки п'ятаків? - спитав Малий.

- З гаманця, що знайшов днями на вулиці,- відповів Карлсон.- Повний п'ятаків і ще всяких інших грошей.

- То ж якийсь бідолаха загубив гаманця! - сказав Малий.- І, мабуть, журиться.

- Авжеж,- сказав Карлсон.- Коли вже хто шофер таксі, то хай пильнує своїх речей!

- А звідки ти знаєш, що то був шофер таксі? - здивувався Малий.

- Знаю, бо бачив, як він упустив гаманця,- відповів Карлсон.- А що він шофер таксі, то видно було по значкові на шапці. Я ж не дурний.

Малий докірливо глянув на Карлсона. Так з чужими речами не роблять, він повинен сказати це Карлсонові. Але ж не обов'язково тепер... хай колись іншим разом! Тепер він хотів тільки сидіти на ґаночку, грітися на сонці, їсти булочки, пити шоколад і слухати Карлсона.

Карлсон швидко вм'яв усі сім булочок. Малий не був такий спритний. Він доїдав тільки другу, а третя ще лежала біля нього на ґаночку.

- О, як мені добре! - тішився він.

Карлсон нахиливсь і пильно глянув йому у вічі.

- Ні, не може бути. Тобі, певне, недобре. Він приклав Малому руку до чола. [416]

- Я так і думав. Типова булочкова гарячка. Малий здивувався.

- А що таке... булочкова гарячка?