Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Жодній душі, - пообіцяв Малий.- Тільки, звичайно, вчительці в школі.

Але тато похитав головою.

- Ні слова вчительці! Нізащо!

- Гаразд,- сказав Малий.- Тоді я про служницю теж не говоритиму. Бо з нею ще гірше, ніж з Карлсоном.

Мама зітхнула.

- Ще хтозна, чи ми знайдемо десь служницю, - сказала вона.

Але вже другого дня мама дала оголошення до газети. І врешті одна жінка відгукнулася на нього. Звалась вона панна Цап. А за дві години вона прийшла домовлятися.

Малому тоді саме стріляло у вусі, і він хотів бути якнайближче до мами, найкраще сісти їй на коліна, хоч він був уже завеликий, щоб сидіти на колінах.

- Та як тобі стріляє у вусі, то, хоч-не-хоч, мусиш вилазити мамі на коліна,- сказав він і любенько вмостився в неї на колінах.

У коридорі пролунав дзвінок. То прийшла панна Цап. Малий більше не міг сидіти в мами на колінах. Та весь час, поки панна Цап була в кімнаті, він крутився біля маминого стільця, прикладав хворе вухо їй до плеча і, як воно боліло, тихенько скімлив.

Малий сподівався, що панна Цап буде молода, вродлива й ласкава - десь така, як учителька в школі. Коли [403] ж навпаки - то була рішуча літня жінка, висока, огрядна, з великим волом та ще й такими сердитими очима, що Малому стало лячно. Він відразу відчув, що не любить її.

Бімбо, мабуть, теж відчув те саме, бо почав завзято гавкати.

- Он як, тут є собака,- сказала панна Цап.

- А ви не любите собак? - струрбовано спитала мама.

- Люблю, якщо вони гарно виховані,- відповіла панна Цап.

- Я не знаю, чи Бімбо гарно вихований,- несміливо сказала мама.

Панна Цап енергійно кивнула головою.

- Але він буде вихований, якщо я залишусь у вас. Я колись доглядала собак.

Малий у душі сподівався, що вона таки в них не залишиться.

Тієї миті в нього саме заболіло вухо, і він не стримався й трошки поскімлив.

- Так, так, пси дзявкітливі й діти плаксиві,- мовила панна Цап і всміхнулася.

Видно було, що вона жартує, проте Малий не дуже вподобав її жарт і сказав тихенько, ніби сам до себе:

- їв мене ще є рипучі черевики.

Мама почула його слова. Вона почервоніла й квапливо сказала:

- Ви, мабуть, любите дітей, панно Цап, правда? [404]

- Люблю, якщо вони виховані,- відповіла панна Цап і втупила очі в Малого.

Мама знов зніяковіла.

- Я не знаю, чи Малий дуже вихований,- промурмотіла вона.

- Але він буде вихований,- запевнила панна Цап.- Почекайте тільки. Я колись гляділа дітей.

Малий злякався. Йому стало шкода тих дітей, що їх колись гляділа панна Цап. І тепер він сам буде такою дитиною! Було чого наполохатись!

Мама теж трохи задумалася. Вона погладила Малого по голові й мовила:

- Ну, як казати про нашого хлопця, то на нього найкраще діє ласка.

- Але я помітила, що ласка не завжди помагає,- заперечила панна Цап.- До дітей треба ще й твердої руки.

Потім вона сказала, яку хоче платню, і поставила вимогу, щоб її звали хатньою робітницею, а не служницею. На цьому й домовилися.

Саме тоді вернувся з контори тато, і мама відрекомендувала:

- Наша хатня робітниця панна Цап.

- Наш хатній цап,- сказав Малий і щодуху кинувся до дверей. Бімбо шалено загавкав і помчав за ним.

А другого дня мама поїхала до бабусі. Всі плакали, коли проводжали її, а найдужче Малий.

- Я не хочу бути з хатнім цапом,- хлипав він. Він зрозумів, що таки доведеться йому бути з нею.

Адже Боссе й Бетан приходять зі школи далеко за південь, тато з контори не раніше п'ятої. І Малий багато-баґато годин буде сам змагатися з панною Цап. Тому він і плакав.

Мама поцілувала його. [405]

- Не плач, синку, задля мене! І нізащо не називай] її хатнім цапом! 1

Лихо почалося другого дня, тільки-но Малий вернувся5 зі школи. Не було на кухні мами з шоколадом і булочками, а сама тільки панна Цап, що начебто не дуже зраділа Малому.

- Підобідок тільки псує апетит,- заявила вона.- Тут немає ніяких булочок.

А проте вона таки спекла булочки. На відчиненому вікні їх холонула повна таця.

- Але ж...- почав Малий.

- Ніяких але ж,- сказала панна Цап.- До того ж я не хочу, щоб діти товклися на кухні. Іди до своєї кімнати й готуй уроки. Повісь курточку, помий руки. Ану гайда!

Малий пішов до своєї кімнати, сердитий і голодний. Бімбо лежав у кошику й спав, та як тільки з'явився Малий, він миттю схопився на ноги, побачивши його. Малий пригорнув Бімбо до себе.

- Тебе вона теж кривдила? О, я не зношу її! Повісь курточку, помий руки!.. Може, ще й перевдягтися та вимити ноги, га? Я й сам завжди вішаю курточку, не треба мені загадувати!