Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Ясне сонце спати плине, Та лиш той, хто не лінився, Хто в роботі натомився, Солодко спочине.

- Саме так воно й є,- сказав Карлсон і вгніздився ще зручніше на подушці. Далі знов заспівав, а Малий усе замітав та й замітав. Раптом Карлсон сказав:

- Поки ти ще замітаєш, то міг би зварити мені кави.

- Я? - здивувався Малий.

- Так, будь ласка,- мовив Карлсон.- Але я не хочу, щоб ти через мене перепрацьовувався. Ти тільки розпали вогонь у каміні, принеси трохи води й звари каву, а питиму вже я сам.

Малий неприязно глянув на підлогу, що нітрохи не стала чистіша.

- Може, ти сам упорався б із кавою, поки я позамітаю? - сказав він.

Карлсон тяжко зітхнув.

- І де беруться такі ледарі, як ти? - сказав він.- Ти ж однаково крутишся, то невже так важко зварити трохи кави?

- Ні, звичайно, не важко,- погодився Малий.-

Мушу тільки сказати, що...

- А ти нічого не мусиш казати,- перебив Карлсон.- Не завдавай собі зайвого клопоту! Натомість спробуй стати хоч трохи в пригоді тому, хто геть виснажився, дбаючи про тебе,- вичистив пилососом вуха і, я вже й забув, що ще.

Малий відклав мітлу, взяв відро й побіг по воду. Потім набрав трісок із дровітні й набив ними камін. Та хоч як він намагався розпалити їх, а все дарма.

- Я не маю навички,- виправдувався Малий.- Може, ти... тільки розпалиш - і все?

- Нічого не вийде,- мовив Карлсон.- Якби я був на ногах, то інша річ. Я б тоді показав тобі, як треба [397]

розпалювати дрова, але ж тепер я випадково лежу, то невже ти хочеш, щоб я все за тебе робив?

Ні, Малий не хотів такого.

Він ще раз спробував розпалити дрова, і раптом у коминку затріщало й загуло.

- Горить! - вдоволено сказав він.

- От бачиш! Треба було лише трошки докласти рук,- мовив Карлсон.- Тепер тільки насип кави, наготуй гарненько тацю, дістань кілька булочок і замітай собі далі, поки закипить.

- А ти певний, що сам зможеш напитися кави? - спитав Малий. Далебі, він теж міг бути часом ущипливий.

- Еге ж, кави я вже сам нап'юся,- сказав Карлсон.- Але й ти можеш трошки скуштувати, бо я надзвичайно гостинний.

І коли Малий позамітав і позбирав усе горіхове лушпиння, і кісточки з вишень, і клапті паперу у старе відро, тоді вони з Карлсоном посідали на канапі й заходилися пити каву. До кави вони з'їли багато булочок. Малий пив каву, і йому було дуже гарно в Карлсоновій хатці, хоч він і стомився, поки її позамітав.

- Де ж твій смітник? - спитав Малий, коли проковтнув останній шматок булочки.

- Зараз я покажу тобі,- відповів Карлсон.- Бери відро й ходи.

Він вийшов на ґаночок.

- Он,- показав він униз на риштак.

- Як?.. Що ти маєш на думці? - здивувався Малий.

- Зійди вниз, там найкращий у світі смітник,

- Ти хочеш, щоб я висипав сміття на вулицю? - здивувався Малий.- Так не можна робити.

Карлсон потягнув до себе відро.

- Побачиш, чи можна, чи ні. Ходи,- і він з відром швидко рушив униз дахом. [398]

Малий злякався: а що, як Карлсон не зможе спинитися, коли досягне риштака!

- Гальмуй! - гукнув він.- Гальмуй!

І Карлсон загальмував. Проте аж тоді, як був на самому краєчку даху.

- Чого ти чекаєш? - гукнув Карлсон.- Ходи-но сюди!

Малий сів на дах і почав обережно з'їжджати до риштака.

- Найкращий у світі смітник... з висотою спаду двадцять метрів,- сказав Карлсон і витрусив з відра сміття.

На найкращий у світі смітник полетіла ціла купа кісточок з вишень, горіхового лушпиння та клаптів паперу і впала на голову якомусь ошатному добродієві, що йшов вулицею і курив сигару.

- Ой! - крикнув Малий.- Ой-ой, дивися, сміття впало на нього!

Карлсон здвигнув плечима.

- А хто ж його просив іти саме під моїм смітником? Та ще й під час осіннього прибирання!

Малий занепокоївся.

- Так, але ж йому попало лушпиння за комір і кісточки в чуб, а це не дуже приємно.

- Дурниці, не варто й згадувати,- сказав Карлсон.- Хай радіє, коли в нього немає в житті більшого лиха, ніж кілька лушпин за коміром.

Проте добродій з сигарою, мабуть, не дуже радів, бо обтрусився й почав гукати поліцію.

- Як можна зчиняти галас через такі дрібниці? - сказав Карлсон.- Хай би краще подякував мені. Бо як тепер кісточки в чубові пустять паростки, то в нього може вирости на голові чудова вишенька, і тоді він ходитиме собі й цілими днями скубатиме вишні й випльовуватиме кісточки. [399]

Поблизу не було жодного поліцая, і добродієві з сигарою довелося йти додому з кісточками та горіховим лушпинням.

Карлсон і Малий полізли дахом назад до хатки.

- Власне, я теж можу випльовувати кісточки,- сказав Карлсон.- Поки ти ще не скінчив роботи, то принеси торбинку з вишнями, що висить у кімнаті під стелею.