Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Гарно тобі було в бабусі? - запитав він.

- Так гарно, що й сказати не можна. Тому я й не думаю нічого казати,- відповів Карлсон, жадібно вминаючи ковбасу.

- Мені також було гарно,- сказав Малий і почав розповідати Карлсонові, що він робив у бабусі.- Моя бабуся така добра, така ласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа, коли я приїхав. Вона страх як міцно обняла мене.

- Чого це? - здивувався Карлсон. [381]

- Бо вона любить мене, розумієш,- пояснив Малий. Карлсон перестав жувати.

- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любить мене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинулась до мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло, тільки з великої любові до мене, не віриш, га? То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немов залізні, і якби вона притиснула мене ще на сто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут, бо було б по мені.

- Невже? - здивувався Малий.- Яка ж у тебе бабуся, що так обнімає!

Він сказав Карлсонові, що його бабуся не обіймає так міцно, але все-таки любить його і завжди ласкава з ним.

- Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,- докінчив Малий, трохи подумавши.- Ходить і надокучає: [382] то загадує міняти шкарпетки, то забороняє битися з Лассе Янсоном, то ще щось.

Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.

- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся ще надокучливіша, га? Не віриш, що вона накручувала будильника і схоплювалася щодня о п'ятій годині, щоб мати час надокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки, то не повинен битися з Лассе-Янсоном...

- Ти знаєш Лассе Янсона? - здивувався Малий.

- Ні, хвалити бога.

- То чого ж твоя бабуся казала...- почав Малий.

- Тому, що вона найдокучливіша в світі,- заявив Карлсон.- Збагнув нарешті? Ти справді бився з Лассе Янсоном і ще й насмілюєшся казати, що твоя бабуся найдокучливіша в світі! Ні, хвалити бога, я знаю свою бабусю, вона може торочити цілісінький день, щоб я не бився з Лассе Янсоном, хоч я ніколи не бачив того хлопчиська і щиро сподіваюся, що ніколи й не побачу.

Малий замислився. Ото дивина... Він так не любив, як бабуся надокучала йому, а тепер раптом доводиться ще й сперечатися з Карлсоном й виставляти бабусю докучливішою, ніж вона була насправді.

- Як тільки я ледь-ледь мочив ноги, вона починала надокучати, щоб я змінив шкарпетки,- сказав Малий.

Карлсон кивнув головою.

- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся теж хотіла, щоб я міняв шкарпетки, га? Не віриш, що вона бігла через усе село, як тільки я ступав десь у калюжу, й надокучала: «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки...» Не віриш, га?

- Та, може, й було таке...- нерішуче погодився Малий.

Карлсон притиснув його до стільця і став перед ним, узявши руки в боки. [383]

- Ні, ти таки не віриш. Та послухай-но, я роз-1 повім тобі, як усе було. Я вийшов з дому і подався до* калюжі... збагнув? І мені було там дуже гарно. І раптом прибігає бабуся й кричить так, що чути на все село: «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!»

- А ти що сказав? - спитав Малий.

- Сказав, що не мінятиму, бо я найнеслухняніший у світі онук,- заявив Карлсон.- А потім я втік від бабусі і видряпався на дерево, щоб мати спокій.

- І що, вона, мабуть, була спантеличена? - спитав Малий.

- Видно, що ти не знаєш моєї бабусі,- мовив Карлсон.- Вона полізла за мною.

- На дерево? - здивувався Малий. Карлсон кивнув головою.

- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся може лазити по деревах, га? Та слухай, щоб надокучити, вона видряпається куди завгодно. «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!» - водно казала вона, добувшись до тієї гіллячки, де я сидів.

- І що ж ти зробив? - спитав Малий.

- А що я мав робити? - мовив Карлсон.- Змінив шкарпетки, іншої ради не було. Високо на дереві, на тоненькій гіллячці, я сидів і міняв шкарпетки, хоч важив своїм життям.

- Ха-ха-ха, оце ти вже брешеш! - засміявся Малий.- На дереві в тебе не було чого міняти.

- Ти таки зовсім дурний,- сказав Карлсон,- як це в мене не було чого міняти?

Він підтягнув штани й показав короткі товсті ніжки в смугастих шкарпетках.

- А це що? - спитав він.-Може, це не шкарпетки? Пара шкарпеток, коли не помиляюсь. І хіба я не сидів на гілляці й не міняв ліву шкарпетку на правy [384] ногу, а праву шкарпетку на ліву, га? Може, я не зробив так? Щоб тільки догодити своїй старенькій бабусі.

- Але ж від того ноги в тебе не стали сухіші,- сказав Малий.

- А хіба я казав, що стали сухіші? - спитав Карлсон.- Казав, га?

- Ні, але ж тоді...- затнувся Малий,- тоді ти даремно міняв шкарпетки. [385]

Карлсон кивнув головою.

- Тепер ти розумієш, чия бабуся найдокучливіша в світі? Твоя надокучає, бо мусить надокучати, мавши такого клятенного онука, як ти. А моя - найдокучливіша в світі, бо надокучає зовсім без потреби. Можеш ти врешті збагнути це своїм куцим розумом, га?