Чин-Нінґ Чу - Кам'яне обличчя, чорне серце

Їхнє обличчя непроникно байдуже й захищає від будь-якої критики ззовні й від власної совісті. Їхні серця такі чорні, що, коли вони підняли свої списи проти довірливої безтурботної людської громади, невинні вкладники були приречені повільно вмирати, втративши фінансову кров. Мета цих осіб – самозбагачення, а «кам’яне обличчя, чорне серце» – засіб досягти його. Перша фаза «кам’яного обличчя, чорного серця» забезпечує нам виграш, хоча наша перемога часто не солодка. Переважно життя завдяки своїм містичним силам зробить так, що наші темні справи йтимуть за нами. Подолати інших грубою силою не складно – потрібно лише погодитися продати свою душу дияволу.

На рівні першої фази виділяють три стадії:

Перша: непроникна, як фортечний мур, вугільна чорнота. Це рівень дрібного кишенькового злодія, шахрая й афериста. Хоч шкіра в них – як у бегемота, її можна пробити. Їхня чорнота помітна всім, хто їх бачить. Вони огидні й мерзенні в очах кожного.

Друга: кам’яна та тверда шкіра, чорнота й мерехтливість. Це практики вищого рівня. Вони зміцнили своє обличчя, зробивши його закам’янілим, відполірували своє чорне серце, зробивши його привабливішим. Це вже не дрібні кишенькові злодюжки. Їхня показна зовнішність поважна. Вам здається, що цим людям можна довіряти, і лише пізніше ви зрозумієте, як помилялися.

Третя стадія: закам’янілість аж до втрати форми, чорнота до втрати кольору – найвищий рівень. Це рівень позірно віртуозних людей, які можуть безжально йти до своєї мети, тоді як їхні жертви прославляють їхні чесноти. Цієї стадії досягли деякі наші політики минулого й сучасності.

Після першої фази настає глибша сутність «кам’яного обличчя, чорного серця». Коли дехто застосовує «кам’яне обличчя, чорне серце», то може подумати, що воно відразливе навіть для нього самого. І тому він починає процес самоаналізу.

Самоаналіз – це духовний процес. Ми не можемо чесно чи вповні звернутися до «кам’яного обличчя, чорного серця», не згадавши духовного аспекту життя, адже цей аспект прикрашає реалії нашої бізнес-діяльності й особисті справи. Люди вносять у бізнес своє єство й зазвичай поводяться в бізнесі так само, як і будь-де.

Східна людина не розрізнює бізнес, мистецтво війни, філософію та духовність. Мудрість духовності – корінь щоденного життя. Хоч мудрість одна, її застосувань безліч. Натомість на Заході загалом розділяють життєві знання на окремі шматочки, а потім розкладають в окремі розділи. Ті, хто культивує першу фазу «кам’яного обличчя, чорного серця», не культивуючи другої фази, можуть виявитися небезпечними людьми.

На стадії самоаналізу людина часто стає вразливою, відкинувши потужну аморальну поведінку першої фази й почавши шукати світ невідомого. Її дух також потребує більшого задоволення від своєї поведінки. Він перебуває у стані невизначеності, непевності, інколи болю й гніву.

Він сповнений новим відкриттям, побачивши, що багато ворогів у ньому – це недоліки його характеру: жадібність, гнів, внутрішні сумніви, самообмеження, ревнощі, заздрість, боязкість, сором, тривоги, вузький світогляд, огида, ілюзії, прагнення, самолюбство, лінощі, лицемірство та претензійність. Він виявляє, що його розум стає джерелом високого й низького, гордості й образ, задоволення й жалю, тоді як ворогів безліч, а здатність подолати всі ці недоліки мізерна.

На цій стадії, навіть попри те, що він може мати розтерзаний вигляд та інші сприйматимуть його як розгублену людину, усередині самого себе він проходить через потужну трансформацію.

Ця кінцева фаза поєднує попередні дві. Тут ви зможете створити ґрунт, щоб сполучити величне й жорстоке. Нижче наведені риси воїна.

Після другої фази особа стає індиферентною й хороброю. Вона стає в позицію воїна – безстрашного й відчуженого. Воїн бачить життя як битву, яку він мусить вести. Виходу немає. Перемога – єдина мета.

Воїн безстрашно б’ється з ворожими зовнішніми елементами, водночас хоробро виступаючи проти своїх внутрішніх ворогів. Потім він може відчужитися від них, тож їхня наявність більше не заважає йому. Саме завдяки цій силі безстрашності й відчуженості воїн може зустрічати життєві виклики спокійно та прихильно.

Індійський філософ ХІІІ століття Шанкарачар’я зазначав, що навіть найвидатніший воїн, стоячи посеред поля битви, упріває від страху. Хоч його тіло й розум сповнені страху, дух його безстрашний. Він може відділитися від страху тіла й розуму, тримаючись замість цього безстрашності свого духу.