Чин-Нінґ Чу - Кам'яне обличчя, чорне серце

Джим – успішний бізнесмен із Вашингтона, округ Колумбія. Він – один із найшанованіших у світі учасників політичних форумів. Джим наймає промовців для політичних мітингів та конференцій і публікує щотижневий політичний бюлетень. Зустрівшись, ми з першого погляду сподобалися одне одному. Він дуже приязна людина й позитивно ставиться до азійської культури.

Одного разу Джим приїхав у Портленд, штат Ореґон, де я тоді мешкала. Його супроводжував політик, який вів передвиборчу кампанію. Ми зустрілися за вечерею. Під час тієї розмови я запитала, як продають його щойно надруковану книжку. Джим відповів, що найняв рекламну агенцію, підписавши угоду на десять місяців; хоч це й коштувало кількох тисяч доларів на місяць, він отримав багато запрошень на теле-та радіопрограми саме завдяки цій рекламній агенції.

Джим гордо дав мені п’ять-шість сторінок надрукованого тексту. На них були зазначені телевізійні програми й радіошоу, на яких він виступав. Вражена, я поглянула на той список уважніше. Крім однієї появи на KABC-TV 1 1 Один із найпопулярніших телевізійних каналів у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія. ( Тут і далі прим. перекл. ) , решту становили лише другорядні радіостанції! Я не могла повірити своїм очам. Я дивувалася, чому вони не вивели його на якісь популярніші радіо-й телевізійні ток-шоу. Що робили ці рекламники за його гроші?

Коли ми попрощалися, я подумала, що Джимові, можливо, потрібна моя допомога. Я сама рекламувала себе останні три роки, тож навчилася дечого про цей бізнес. Наприклад, я дізналася, що бути запрошеним на одне популярне шоу у сто разів краще, ніж узяти участь у безлічі незначних передач. Я також знала, що деякі рекламні агенти намагаються привабити своїх клієнтів, наповнюючи їхній графік багатьма дрібними виступами, часто в радіопрограмах, які слухає дуже мало людей. Я подумала, що мені зовсім нескладно допомогти йому. У мене були численні контакти осіб, які сприйняли б мою рекомендацію серйозно.

Наступного дня я зателефонувала Джиму. Я сказала, що хочу допомогти йому й надам деякі свої контакти, тож він може посилатися на мене. Джим був дуже щасливий, красно дякував, а потім додав:

– Я хочу опублікувати в наступному бюлетені огляд твоєї нової книжки «Азійські розумові ігри».

Наступного ранку я отримала телефонний дзвінок. Джим ввічливо сказав:

– Ще раз дякую за ті контакти, що ти дала вчора.

– Прошу, – відповіла я. – Жодних проблем.

Він вів далі:

– Моя компанія публікує бюлетень із переліком усіх організацій, які наймають політичних промовців.

– Знаю. У мене є такий, – відповіла я.

Джим додав:

– І ми його щомісяця оновлюємо. Тепер він містить понад триста позицій.

Я не могла зрозуміти, куди він хилить зі своєю розмовою. Може, хоче віддячити за допомогу, подарувавши оновлений бюлетень?

Однак Джим не вгавав:

– Моя секретарка сказала, що ти не продовжила своєї передплати.

– Так, бо переїжджала, тож багато чого втратила в тій метушні.

Я намагалася брехати, щоб показати себе в позитивному світлі. Насправді я назбирала за шість місяців купу цих бюлетенів, які забирали місце в кабінеті, чекаючи, поки я їх прочитаю, тому й не прагнула продовжувати свою передплату.

Повністю ігноруючи мої слова, Джим приголомшив мене та сказав:

– Як ти збираєшся платити – кредиткою чи чеком?

– Можеш надіслати мені рахунок? Я зараз працюю й не хочу відриватися, – пробурмотіла я.

Мені було дуже незручно відчувати його тиск щодо поновлення передплати, адже я цього не хотіла. Я намагалася бути максимально ввічливою та прагнула якнайшвидше позбутися Джима, забувши про нього взагалі.

Однак Джим почав тиснути ще сильніше:

– Ми не публікуємо оглядів книжок тих людей, які не є нашими передплатниками.

Він хотів грошей і негайно.

Усе ще намагаючись бути хорошою, я погодилася:

– Гаразд, піду по свою кредитку.

Отже, я сплатила йому триста доларів.

Я витратила тисячі доларів, щоб створити ті контакти. Телефонні дзвінки, факси, реклама, подорожі – усе це великі інвестиції. А я віддала йому їх просто з люб’язності. Він зрозумів це? Джим просто попросив, щоб я сплатила триста доларів за передплату як вдячність!

Звісно, я зустрілася з майстром «кам’яного обличчя, чорного серця». Це було «кам’яне обличчя», бо він геть не зважав на те, що я думаю про нього. Його очі були спрямовані на мету. Хоч я не сказала відкрито, що мене не цікавить передплата, але дала кілька месиджів. Він або не чув їх, або не зважав на них.