Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Він рано поставив перед собою мету — розбагатіти.

У 29 років цей чоловік став мільйонером завдяки своєму маркетинговому бізнесу. Та водночас цей самий бізнес зробив його нещасним. Коли почалися негаразди в сім’ї та зі здоров’ям, він продав свої автівки і яхту й роздав гроші бідним. А потім почав будувати для них домівки в усьому світі. Його дружина Лінда працювала безкоштовно. А зарплата Фуллера становила 15 тисяч доларів.

— Божі гроші — в наших кишенях, — казав він. — Ми повинні їх діставати.

Коли засновник організації «Habitat for Humanity International» помер у віці 74 років, Божі гроші залишилися в дахах, стінах та водопроводах домівок, збудованих для 1,5 мільйона людей у всьому світі. Якось я почула такі слова: «Усе, чого хоче Бог, — це щоб ти подбав про Його дітей». Саме це й робив Фуллер. Як і Лора Бікімер.

Ця жінка жила звичайним життям у будинку, де виросла. Коли ця колишня вчителька математики померла у віці 93 років, вона залишила 2,1 мільйона доларів університету Болдвіна Воллеса в місті Берея, штат Огайо. Вона закінчила його в 1936 році, а потрапила туди завдяки стипендії. Ця жінка ніколи не забувала, яку силу має людська щедрість. Частину її спадщини мали витратити на стипендії.

Бікімер ніколи не заробляла більш ніж 40 тисяч доларів на рік. Уяви, як воно — жити на цю суму й мати на банківському рахунку 2 мільйони. Та вона берегла ці гроші для інших.

Якось ця жінка написала: «Я зрозуміла, що людське життя може бути досить простим і непримітним, але водночас повним і всеосяжним!»

Її життя було простим і визначним.

Маленькі пожертви можуть багато що змінити у світі. Мій друг Кевін Конрой — католицький священик, який служить найбіднішим людям. Колись я написала колонку про те, як він поїхав із Клівленда до Камбоджі, щоб працювати разом із місіонерами організації «Maryknoll». Він допомагає організації «Маленькі паростки», яка дбає про 270 дітей, яких усиновили після того, як їхні батьки померли від СНІДу. Усі ці діти ВІЛ-позитивні. Іноді він їздить на сміттєзвалища, де сім’ї шукають продукти й речі, які можна продати.

Коли читачі газети дізналися про його роботу, вони почали надсилати йому чеки на 10, 20, 50 доларів. Один чоловік пожертвував тисячу доларів. Усі ці пожертви були використані для будівництва та облаштування 10 класних кімнат у двоповерховій будівлі. Цю школу відкрили в Міжнародний день захисту дітей.

— Спочатку ми планували побудувати один поверх і молитися про те, щоб у майбутньому ми могли б завершити цю роботу, — каже Кевін. — Я витратив 10 тисяч доларів, які вдалося зібрати після виходу твоєї колонки, щоб добудувати школу.

Директор школи запитав Кевіна, чиї імена варто було б зазначити на табличці. «Гадаю, краще написати щось на кшталт: „Від друзів із Клівленда, штат Огайо, США“», — відповів Кевін.

Не обов’язково роздавати мільйони. Головне, щоб це був щирий дарунок — від серця. Коли ми з Брюсом познайомилися, йому було 35 років. Він мав фінансові проблеми і ледве тримався на плаву, аж доки не трапився момент, що змінив усе його життя. Він щойно відкрив свій PR-бізнес і потрапив на благодійний захід на користь Федерації єврейських спільнот. Цей захід проходив у будинку одного з найбільших девелоперів нерухомості у США. Після того як усі 30 гостей повечеряли, вони пішли до зали, де виступав Сем Міллер — один із найщедріших клівлендських філантропів. Він виголосив пристрасну промову про те, як важливо допомагати єврейській спільноті.

Люди були розчулені цими словами. Один чоловік підвівся і сказав: «Я хочу, щоб ви знали: цього року моя сім’я пожертвує 1,2 мільйона доларів». Мій чоловік ахнув. Тоді підвівся ще один чоловік, який сказав: «Цього року мій дарунок Федерації єврейських спільнот становитиме 750 тисяч доларів». Брюс затамував подих. Люди по черзі підводились і говорили про те, скільки пожертвують на користь цієї справи. Брюс аж спітнів. У цій кімнаті було чимало багатих людей, однак він не був одним із них. Більшість із них були на 20 років старші і протягом цих 20 років ішли шляхом фінансового успіху.

Коли настала Брюсова черга, він сказав: «Я тут наймолодший, і я щойно започаткував свій бізнес. Я заліз у борги по самі вуха, оскільки фінансую свій бізнес завдяки кредитам. Безперечно, за бізнес-калібром я не зрівняюся з жодним із вас, однак мене глибоко вразила ваша щедрість. Не знаю, як мені це вдасться, але якщо минулого року я пожертвував 100 доларів, то цього разу планую подвоїти цю суму».