Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Я й досі в захваті від того, що всі десятеро моїх братів і сестер поїхали з рідного дому і втілили свої мрії в життя. Є гарне прислів’я, яке описує кожного з них: «Цілься в Місяць — навіть якщо не влучиш, то принаймні опинишся серед зірок». Для мене вони — зірки, які сяють для наступного покоління майбутніх зірок.

Коли моїй доньці виповнилося 23 роки, у неї почалася депресія.

Подруга, яка жила на Мангеттені, розповідала, що планує переїхати до Лос-Анджелеса. Ще одна подруга, яка виросла в Кенті, збиралася до Атланти. Двоє її друзів збиралися одружитись і думали тільки про свої стосунки. Подруги з дітьми поринули в материнство.

Ґабріель відчувала, що застрягла в «кризі чверті життя». Ця криза може настати після досягнення 20-річного віку, коли ти намагаєшся зрозуміти, чого хочеш від життя, і чуже життя завжди видається кращим, аніж твоє власне. Спочатку я думала, що в такій непростій ситуації опинилася тільки моя донька. Та потім вона показала мені анонімний електронний лист, який її друзі надсилали одне одному. Він давав відповідь на питання: «Як зрозуміти, що ти подорослішав?»

«У твоєму холодильнику більше їжі, аніж пива. У ліфті ти чуєш свою улюблену пісню. Тепер ти не пам’ятаєш, о котрій годині зачиняється служба доставки „тако“. Ти більше не лягаєш подрімати після обіду до шостої вечора. Твої канікули тепер тривають не 130 днів, а тільки 7».

Останнє твердження просто вбило мою доньку. Вона працювала щоліта — над своєю засмагою. Уперше в житті вона мала роботу з дев’ятої до п’ятої і не могла засмагати між дванадцятою і другою годинами дня. Робота їй подобалась, однак її жахала думка, що тепер вона працюватиме за таким графіком до кінця свого життя. Я пам’ятаю той день, коли вона усвідомила, що закінчила школу, і спитала: «Ти хочеш сказати, що тепер мені доведеться працювати протягом усього літа до кінця життя?»

Моя донька закінчила коледж і заручилася з гарним хлопцем. Вона планувала знайти перспективну роботу, на якій могла б застосувати свій диплом з комунікацій (на її навчання ми витратили 50 тисяч доларів), і жити з нами, заощаджуючи гроші на весілля, що мало відбутися восени. Кажуть, що життя — це те, що трапляється з тобою, коли в тебе зовсім інші плани. Трапилося життя. Через чотири місяці вона звільнилася з роботи, де доводилося працювати по 12 годин на день, тоді як оплата була стандартною — за 8-годинний робочий день. А потім, у якусь мить між орендою залу для церемонії та вибором весільної сукні, вона вирішила, що не готова виходити заміж, і повернула обручку.

Ґабріель знайшла нову роботу, але й гадки не мала, що буде далі. Вона шукала квартиру, але могла дозволити собі небагато. Усіляко намагалася вибудувати своє життя, однак його не вдавалося розпланувати. У цілому ж вона просто пливла за течією.

Я спробувала стати їй якорем, однак це тільки заважало їй рухатися вперед. Мені було приємно, що вона жила вдома і ми могли разом переглядати серіал «Друзі», експериментувати з новими рецептами страв і ходити на довгі прогулянки. Одного разу я злякалася, побачивши, що вона шукає рейси до Атланти та Нью-Йорка. Я хвилювалася, що вона може піддатися спокусі переїхати, і запропонувала їй для початку знайти квартиру тут.

— Я не хочу застрягнути в цьому містечку на все життя, — зітхнула Ґабріель.

Застрягнути в цьому містечку? Я нагадала їй, що це Клівленд — місто можливостей, «Залу слави рок-н-ролу», фешенебельного району Флетс, команди «Cleveland Indians», а не якась діра, де нема чого робити. Вона закотила очі. Будь-яке місто, де живуть твої батьки, — це маленьке містечко.

Якщо доросла людина надто довго живе в батьківському домі, вона може деградувати. І її батьки теж. Якщо надто довго опікуватимешся дитиною, це може зашкодити її соціальному життю, знищити мотивацію до розвитку. Я думала, що допомагаю доньці з «фінансовою подушкою». З’ясувалося, що вона від неї задихалася. Я хотіла сказати їй, що це нормально — зазнати невдачі, ризикнути, вибрати щось — місто, кар’єру, хлопця — і будувати своє життя. Воно не буде ідеальним. Ніхто з нас не живе ідеальним життям.

Життя — це суцільний хаос. Плани на наступні п’ять років переоцінюються. Більша частина з того, що я планувала протягом життя, так і не здійснилася. Більша частина з того, що здійснилося, не була запланована. Та в результаті моє життя виявилося набагато кращим, аніж я будь-коли могла уявити. Одного дня моя донька усвідомить, що світ належить їй. Але тоді перлини моєї мудрості були їй не потрібні. То був час, коли вона мала знайти власні перлини, — і вона робила це, а я не мала креслити для неї мапу. Ґабріель торувала власний шлях, прислухаючись до свого серця, а не мого.