Клайв Люїс - Листи Крутеня

А взагалі почуття власності треба підживлювати. Люди завжди висувають претензії на власність, які звучать однаково смішно і на Небі, і в Пеклі, і до таких претензій їх треба заохочувати. Сучасний опір цнотливості великою мірою спричинюється вірою людей у те, ніби вони «володіють» своїми тілами — отими великими й небезпечними маєтностями, які переповнені енергією, що створила світи; маєтностями, в яких вони опинилися без своєї на те згоди і з яких їх виштовхують на бажання когось іншого! Це схоже на таку ситуацію, коли дитина з королівської родини, якій батько з любові надав титул правителя великої провінції, доручивши правити нею мудрим радникам, уявляє, що це вона володіє містами, лісами і врожаєм так само, як іграшками в дитячій кімнаті.

Ми створюємо почуття власності не лише за допомогою гордості, а й за допомогою зміщення понять, привчаючи їх не помічати різниці в значенні присвійного займенника. Це тонка, малопомітна градація в значеннях, яка починається від «мої черевики», проходить через «мій собака», «мій слуга», «моя дружина», «мій батько», «мій господар» і «моя країна» до «мій Бог». Людей можна привчити зводити всі ці значення до одного — «мої черевики», тобто до значення, яке не виходить за межі дієслова «володіти чимось» або «мати щось». Навіть у дитячому садку дитину можна привчити ставитися до плюшевого ведмежати не з любов'ю (саме любові Ворог і навчить їх, якщо ми не вживатимемо відповідних заходів), а як до речі, яку можна розірвати на клапті, коли заманеться. Ми навчили людей казати «мій Боже» в значенні, яке не дуже відрізняється від значення займенника «мій» у словосполученні «мої черевики», коли мається на увазі «Бог, перед яким я висуваю свої вимоги за те, що служу Йому, і якого я експлуатую в церкві; Бог, у якому я знайшов свій прихисток».

Але суть у тому, що людина не може пристосувати слово «мій» у його власне присвійному значенні до жодного об'єкта. Лише наш Отець або Ворог зможуть сказати «моє» про будь-яку річ, що існує, і, особливо, про кожну людину. Люди врешті-решт дізнаються, кому в дійсності належить їхній час, їхні душі і їхні тіла, але, звісно ж, не їм, щоб там не сталося. Тепер Ворог каже «моє» про все на тій формальній і буквальній підставі, що Він його створив. Наш Отець сподівається в остаточному підсумку сказати «моє» про всі речі на реалістичнішій і динамічнішій підставі завойовництва.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Мій любий Шашеню!

Отже, твій підопічний закохався в дівчину, та ще й найгіршого типу, який тільки можна було знайти — ти про неї навіть не згадуєш у своїх листах. Можливо, тобі буде цікаво знати, що оте невеличке непорозуміння з таємною поліцією, яке ти намагався розпалити у зв'язку з деякими необережними висловлюваннями в одному з моїх листів, уже скінчилося. Якщо таким чином сподіваєшся заволодіти моїми установами, то ти дуже прорахувався. Ти заплатиш і за цю, і за інші свої помилки. Тим часом надсилаю тобі невеличку щойно видану брошуру, яка описує новий виправний Будинок для поганих спокусників. Брошура рясно ілюстрована, в ній ти не знайдеш жодної нудної сторінки.

Я переглянув справу цієї дівчини і вжахнувся. Вона християнка, та ще й яка! Допитлива, стримана, небалакуча, лагідна, тиха, непомітна, цнотлива, юна паняночка! Мала, тварюка та й годі! Мене від неї нудить. її духом смердять навіть сторінки справи. Я божеволію, бачачи, до чого докотився світ. У давні часи ми кинули б її на арену хижакам. Вона цього цілком заслуговує. Мала дволична ошуканка (я знаю таких), яка, здавалося б, повинна непритомніти, побачивши кров, а вона ще й усміхатиметься, вмираючи в муках. Ошуканка в усьому. Придурюється тихонею, а слова її гострі, як бритва. Вона така, що й мене висміє! Огидна, прісна дівиця суворих правил, а, бач, готова кинутися в обійми бевзя так само, як і будь-яка інша самка. Чому ж Ворог, який надає невинності такої ваги, не прокляне її, а натомість дивиться на все з усмішкою?

Бо в глибині душі Він гедоніст. Усі ці пости, страждання, муки, жертви — то лише фасад. Це схоже на піну на березі моря. А там у морі, у Його морі, безліч задоволень. І Він не приховує цього: праворуч від Нього «вічне блаженство». Тьху! Гадаю, що в Ньому немає й краплі тієї високої й суворої таємниці, до якої ми піднімаємось у Мерзенній Містичній Візії. Ворог — простак, Шашеню. У Нього обивательський склад розуму. Він заповнив свій світ задоволеннями. Люди можуть цілий день робити, що їм заманеться, — спати, митися, їсти, пити, кохатися, молитися, працювати — і Він не ставить їм ані найменших перепон. Проте, щоб їхні дії були для нас корисні, їх треба викривити. Ми боремося в невигідних умовах (Хоч це тебе аж ніяк не виправдовує. Я з тобою тепер розрахуюсь. Ти завжди ненавидів мене і часто нахабнів).