Клайв Люїс: Листи Крутеня

Якось я мав підопічного — переконаного атеїста, який любив ходити до Британського музею. Одного разу, коли він сидів за книжкою, я помітив, що його думки попливли в хибному напрямку. Ворог, ясна річ, був у той час біля нього. Я побачив, що моя двадцятирічна праця опинилася під загрозою. Якби я тоді розгубився і вдався до доказів, то, безумовно, зазнав би поразки. Але я не зробив тієї дурниці, а посилив свій вплив на ту частину свого підопічного, яка найбільше була під моїм контролем, і навіяв йому думку, що вже час обідати. Ворог очевидячки навіював моєму підопічному протилежну думку (ти знаєш, що людина ніколи не чує всього, що Він їй каже?), що речі, над якими той працює, важливіші, ніж обід. Принаймні мені здається, що тієї миті Він діяв саме так, бо коли я сказав: «Досить мізкувати над цим. Краще повернутися до роботи після обіду», — підопічний значно повеселішав, а коли я додав: «На свіжу голову воно піде краще», — той уже прямував до дверей. Як тільки він опинився на вулиці, битва була виграна. Я вказав йому на хлопчика-газетяра, який закликав купувати газети, а тоді звернув його увагу на автобус № 73, який проїжджав вулицею, і перш ніж мій підопічний зійшов зі сходів бібліотеки, я переконав його в тому, що хоч би які дивні думки не з’являлися в людини, коли вона зачинившись працює над книжками, певна доза «справжнього життя» (автобус і хлопчик-газетяр) неодмінно поверне її до дійсності і покаже, що «оті речі» в книжках не можуть бути правдивими. Підопічний запам'ятав цей випадок і впродовж багато років любив говорити про «те невиразне відчуття реальності, яке є нашою надійною охороною проти відхилень від простої логіки». Тепер він у безпеці в оселі Нашого Отця.

Ти розумієш суть того, про що я кажу? Завдяки процесам, які ми започаткували в людях багато сторіч тому, вони ніяк не можуть повірити у незвичне й незнайоме тоді, коли звичне й знайоме у них перед очима. Вказуй йому на буденність речей. Найголовніше, ні в якому разі не вдавайся до науки (я маю на увазі справжню науку) як до захисту від християнства. Наука заохотить твого підопічного думати про реальності, яких він не може відчути на дотик або побачити. Ми є маємо прикрі випадки серед сучасних фізиків. Якщо йому хочеться копирсатися в науці, зосередь його зусилля на економіці й соціології і не дозволяй відриватися від неоціненного «реального життя». Та найкраще було б, якби ти взагалі відірвав підопічного од читання наукових праць; натомість його можна заохотити якоюсь великою загальною ідеєю, і тоді все, що зустрінеться у книжках чи в розмовах, він сприйматиме як «наслідки сучасних досліджень». Пам'ятай, що твоє завдання — дурманити його. Ви, молоді дияволята, повинні говорити так, щоб усі думали, що ви проповідуєте істину!

З прихильністю твій дядько Крутень.

Мій любий Шашеню!

Я страшенно незадоволений тим, що твій підопічний став християнином. Не сподівайся, що уникнеш належного покарання, хоч я певен, що ти й не хотів цього. Але насамперед ми мусимо знайти вихід з даного становища. Причини для відчаю немає: сотні навернених до християнства після короткого перебування в таборі Ворога знову повернулися до нас. Усі нахили твого підопічного (як розумові, так і фізичні) все ще працюють на нашу користь.

Сьогодні одним з найбільших наших союзників є сама Церква, Зрозумій мене як слід. Я маю на увазі не ту Церкву, що, як ми бачимо, пускає коріння в безмежності й у вічності, страшна, як армія під знаменами. Ця Церква, треба визнати, викликає неспокій і тривогу в лавах найхоробріших наших спокусників. Але, на щастя, люди її зовсім не помічають. Єдине, що бачить твій підопічний, це недокінчену псевдоготичну споруду на новій земельній ділянці. Коли він заходить усередину, то помічає місцевого бакалійника з улесливим виразом обличчя, яке враз спалахує, коли пропонує йому лискучу маленьку книжечку з текстом літургії, якої ні один, ні другий не розуміє, і пошарпане видання з текстами релігійних пісень, здебільшого поганеньких і надрукованих надто дрібним шрифтом. Сівши на своє місце і роззирнувшись довкола, він бачить саме тих своїх сусідів, кого волів би не бачити. Присилуй його розум снувати, наприклад, між виразом «образ Божий» і обличчями тих, що сидять поруч із ним. Що то за люди звичайно мало важить. Хтось із них може бути навіть дволиким борцем на боці нашого Ворога. Дарма. Твій підопічний, завдячуючи нашому Отцеві Пекла, — дурень. Якщо, скажімо, хтось із ного сусідів не в лад співає або носить черевики, що риплять, має подвійне підборіддя або погано вдягнений, — то твій підопічний легко повірить у те, що їхня релігія сміховинна. Бачиш, на цьому початковому етапі йому здається, що він уявляє собі «християн» духовними категоріями, коли насправді ці категорії у нього — образні. В своїй уяві він бачить тільки тоги й сандалії, щити й мечі, списи й оголені ноги, і в нього мимоволі виникає підсвідомий опір тому, що люди в церкві носять сучасний одяг. У жодному разі не дозволяй цьому його відчуттю вийти на поверхню. Ніколи не дозволяй йому поставити перед собою питання про те, якими б він хотів бачити цих людей. Хай його розум буде затуманений. У вічності для тебе буде розвагою викликати в нього особливий різновид прояснення, що його дозволяє Пекло.

Читать дальше