Клайв Люїс: Листи Крутеня

Щоб ти не робив, в душі твого підопічного завжди буде і зичливість, і злоба. Треба вміло спрямовувати злобу на його близьких сусідів, яких він бачить щодня, а зичливість переносити на віддалені об'єкти — на тих людей, яких він не знає. Таким чином злоба стає цілком реальною, а зичливість великою мірою уявною. Немає ніякої рації збуджувати ненависть до німців, коли в той же час між ним і його матір'ю, його роботодавцем, випадковим зустрічним у потязі зростає згубна звичка добродійності й милосердя. Думай про свого підопічного, як про набір концентричних кіл: внутрішнє (найменше) коло — це його воля, далі середнє коло — це його інтелект, і нарешті зовнішнє (найбільше) коло — це його фантазія. Навряд чи ти зумієш відразу усунути з усіх кіл те, що тхне Ворогом, але повинен безперервно виштовхувати всі чесноти доти, доки вони опиняться в колі фантазії; натомість усі бажані якості треба просувати всередину — в коло волі. Лише тією мірою, в якій вони досягають волі і втілюються у звички, чесноти можуть становити для нас загрозу. (Певна річ, я маю на увазі не те, що людина помилково сприймає як свою волю — свідоме роздратування, плетиво різних рішень, стиснуті зуби, а справжній центр — те, що Ворог називає Серцем). Усі чесноти, змальовані у фантазії, чесноти, які схвалив інтелект, чесноти, які любить сама людина і захоплюється ними, не утримають її на відстані від оселі Нашого Отця Пекла: навіть більше, вони зроблять її ще смішнішою, коли вона потрапить туди.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Мій любий Шашеню!

Мене дивує твоє питання, чи важливо, щоб підопічний не знав про наше існування. На це, принаймні для сучасного етапу боротьби, відповів наш Головний Провід. Наша політика сьогодні полягає в тому, щоб затаїтися. Звісно, так було не завжди. Але тепер ми справді опинилися в надзвичайно скрутному становищі. Коли люди не вірять у наше існування, тоді втрачаємо всі наслідки прямого тероризму, ну і розуміється, не виховуємо чаклунів. Якщо ж вони вірять у наше існування, тоді ми не можемо зробити з них матеріалістів чи скептиків. Принаймні, поки що. Я маю велику надію на те, що в належний час ми зуміємо так розбурхати й зміфологізувати їхню науку, що віра в нас (хоч ми її так не називаємо) заповзе в людську свідомість, яка в той же час буде закрита для віри Ворога. Корисними для цього можуть виявитися і «життєва снага», і культ сексу, і деякі аспекти психоаналізу. Як тільки ми досягнемо досконалого наслідку нашої діяльності — створимо матеріаліста-чаклуна, людину, яка не використовує, а щиро обожнює те, що вона нечітко називає «силами», водночас заперечуючи існування «духів», — тоді кінець війни стане близьким. Але поки що ми повинні виконувати свої завдання. Я не думаю, що тобі буде важко тримати свого підопічного в незнанні. Тобі допоможе те, що «дияволи» сприймаються тепер як щось кумедне. Якщо у нього виникне навіть легка підозра щодо твого існування, зроби так, щоб у його уяві виникла істота в червоному трико; далі переконай його, що оскільки він не може повірити в існування такого диявола (це старий елементарний спосіб спантеличити їх), то таким чином не може повірити і в твоє існування.

Я не забув своєї обіцянки спинитися на питанні про те, чи повинні ми робити з підопічного ревного патріота, чи крайнього пацифіста. Всі крайнощі, за винятком палкої відданості Ворогові, треба підживляти. Не завжди, ясна річ, але за сьогоднішніх обставин — це робити треба. Бувають епохи мляві й самовдоволені — їх треба заколисати так, щоб вони зовсім заснули. Але бувають неврівноважені й напружені, до яких належить і сучасна. Ці епохи можуть погодити розбрат і чвари, і наше завдання полягає в тому, щоб розпалювати їх. Візьмімо перший ліпший невеличкий гурток, члени якого об'єднані якимись спільними інтересами. В гуртку розвивається оранжерейна атмосфера взаємозахоплення, тоді як до зовнішнього світу безсоромно культивується погорда й ненависть, бо джерелом натхнення в його діяльності є «Справа», яку члени гуртка сприймають як ідею об'єктивну й безсторонню. Це справедливо навіть тоді, коли мала група існує попервах лише для власних цілей Ворога. Ми прагнемо, щоб Церква мала небагато прихильників не тільки тому, що в такому разі менше людей знатиме Ворога, але також і тому, що той, хто вже знає його, стане з неспокійною інтенсивністю і агресивністю, що притаманне тайному товариству чи клану, обороняти свої позиції. Сама Церква, ясна річ, добре захищена, і досі ми ще не спромоглися надати їй геть усіх ознак фракції; але фракції, які є в її складі, часто демонструють пречудові наслідки, починаючи з товариства Павла й Аполлона в Коринфі і закінчуючи католицьким та протестантським напрямками в Англіканській церкві.