Нацуме Сосекі - Ваш покірний слуга кіт

— Що спіймав?

— Нічого не спіймав.

— Не спіймав, і все-таки було цікаво?

— Ви знаєте, я настільки піднісся духом. А ви коли-небудь ловили рибу? Ох і приємна розвага. Кружеляєш собі на маленькому човнику посеред широкого моря…

— А я волію на здоровому човні по малюсінькому морю, — втрутився Мейтей.

— Якщо вже вудити, то принаймні кита або русалку. Інакше не варт і починати, — додав Kaнґeцу-кун.

— А хіба їх можна ловити на гачок? У цих літераторів ані крвхти здоровоro глузду…

— Я не літератор.

— Невже? А хто ж тоді? Для таких, як я, бізнесменів насамперед конче потрібен здоровий глузд. Сенсей, останнім часом я збагатився тим глуздом. 3 яким пристаєш, таким сам стаєш.

— Яким це таким?

— Ну от хоч би цигарки… Поки куриш «Асахі» або «Сікісіму» ніхто тебе не помічає. — Сампей-кун вийняв єгипетську цигарку з позолоченим мундштуком і запихкав.

- У тебе вистачає грошей на таку розкіш?

— Я не маю грошей, але незабаром розстараюся. Як куриш такі цигарки, тобі відразу довіряють.

— Легкий спосіб втертися в довір’я. Набагато легший, ніж у тебе, Канґецу-кун, з твоїми кульками. Ніякої тобі мороки. Зручний спосіб, чи не так? — Мейтей-кун звертався до Канґецу, але той мовчав. Замість нього заговорив Сампей-кун:

— О, це ви Канґецу-сан? Ви ще не стали доктором? Коли так, то я візьму.

— Доктора?

— Ні, Канедову дочку. Мені незручно перед вами, але вони просили: «Візьми, візьми», — що нарешті я здався і вирішив узяти. Однак мене турбує, як ви на мій вчинок подивитеся.

— Та ви не соромтеся, — заохочував Канґецу-кун, а господар навмання докинув:

— Як хочеться, то бери. Тут нема нічого поганого.

— Яка радісна новина! Справді про дочок нема чого журитися. Я ж казав, що хтось її візьме. От і дочекалася: такий наречений об’явився, та ще й джентльмен! Тофу-кун, прекрасна тема для твоїх віршів у новому стилі! Берись мерщій до роботи! — як завжди, піднесено виголосив Мейтей-кун.

— О, то це ви, Тофу-кун? — зрадів Сампей-кун. — Чи не змогли б ви щось написати для весілля? Ми одразу віддрукуємо й розішлемо. Навіть у «Сонці» помістимо.

— Гаразд, я щось придумаю. А на коли вам треба?

— Не має значення. Давайте хоч би те, що готове. А за це ми вас запросимо на весілля і добре почастуємо. Шампанським пригостимо. Ви коли-небудь пили шампанське? Воно дуже смачне… Сенсей, я маю намір найняти на весілля оркестр. Як ви гадаєте, чи можна Тофові вірші покласти на музику й зіграти?

— Як хочеш.

— Сенсей, ви б не написали музики?

— Ти сповна розуму?

— А чи немає серед нас когось, хто б знався на музиці?

— Ось віртуоз гри на скрипці — бідолашний кандидат на доктора — Канґецу-кун. Ти його добре попроси. Правда, за пляшку шампанського він навряд чи згодиться. Він не з таких.

— Шампанське по чотири-п’ять єн за пляшку нічого не варте. Я не частуватиму такою дешевизною. Ну, ви напишете для мене музику?

— Аякже. Навіть за пляшку по двадцять сен. Як треба, то й задурно напишу.

— Ні, задурно я не хочу. Я мушу віддячити. Якщо не до душі шампанське, то, може, ось ще? — і Сампей-кун вийняв з кишені сім чи вісім фотографій і висипав їх на підлогу. То все були портрети дівчат, на повний зріст або до пояса, в хакама та кімоно з довгими рукавами, з високими зачісками «такасімада».

— Он скільки в мене кандидаток. Я можу віддячити Кавґецу-кунові й Тофу-кунові, засватавши їм будь-яку з цих дівчат. Як вам ця подобається? — Семпей-кун тицьнув Канґецу-кунові під ніс один знімок.

— Чарівна. Обов’язково мені засватай.

— А оця! — Сампей-кун показав ще одну.

- І ця зваблива. Обов’язково мені засватай.

— Яку?

— Будь-яку. .

— О, скільки у вас пристрасті! Сенсей, ось ця — племінниця одного професора.

— Он як!

— В неї лагідний характер. До того ж молода — всьогo-то сімнадцять років. За нею матимете тисячу єн посагу. А он та — донька губернатора.

— А не можна з усіма побратися?

— З усіма? Ви надто жадібні. Невже ви прихильник полігамії?

— Я не прихильник полігамії. Просто я не байдужий до жінок.

— Ну, гаразд, забирай хутко своїх дівуль! — сердито звелів господар.

— Так що, ні одна не підходить? — перепитав Сампей-кун і поклав фото в кишеню.

— Що це за пиво?

— Це подарунок від мене. На честь урочистої події. Я купив у крамниці за рогом. Покуштуйте.

Ляскотом долонь господар покликав служницю і звелів розкоркувати пляшки. Всі п’ятеро — господар, Мейтей, Докусен, Канґецу і Тофу — врочисто підняли склянки і побажали Сампей-кунові сімейного щастя. Сампей-кун радісно оголосив: