Гелий Аронов - На байдарці - за снагою

Біля повороту дізнаємося, що це таки Гусенці. Останні надії на те, що, можливо, парубок переплутав, розвіюють дві дівчинки безневинного віку, який виключає найменші припущення про можливість підступних жартів.

Адмірал з інтонаціями короля Ліра цікавиться, хто діставав цю карту і що, на думку членів експедиції, слід учинити з цим...

Відразу ж за Гусенцями закидає спінінг громадянин, який справляє враження істинного інтелігента.

- Це справді Гусенці? - приречено запитує Адмірал, нагадуючи своїм виглядом гравця в рулетку, що залишив у казино все своє майно.

Інтелігент акуратно скручує на катушку волосінь і охоче пояснює, що на це питання однозначно відповісти важко. Бо, з одного боку, це справді Гусенці, але з другого - це село Комбайне. Так його перейменували минулого року, щоб уникнути плутанини з Гусенцями, які знаходяться вище по річці кілометрів за двадцять. Але сила традиції, як бачите, велика, і, хоч про смаки не сперечаються, мешканцям нова назва чомусь не дуже до вподоби. І тільки через те, що доцентська зовнішність громадянина виключає будь-яку фамільярність, Адмірал не вискочив на берег, щоб обцілувати благодійника.

- Так, а скільки ж одначе до Залещиків? - схаменувся хтось, радісно відмахавши веслами кілометрів зо два від Гусенців-Комбайного. Подальші спроби одержати інформацію про місце знаходження Залещиків призвели ось до чого.

Кілька хлопчаків:

- Не знаємо, дядечку!

Три похмурих громадянина, що сидять чомусь до вудочок спинами:

- Далеко!

Самотній рибалка середніх років:

- Кілометрів із десять.

Бабуся, яка б'є об воду мокрою рядниною:

- Залещики? Зроду такого не чула!

Дід з величезним куканом риби:

- Ні, не клює! Зовсім не клює! Що? Лящі? Лящів тут не буває! От сома торік я ось такого ледь не витягнув...

Рибалка з мотоциклом:

- Кілометрів з п'ятнадцять.

Рибалка з велосипедом:

- Кілометрів з двадцять.

Звичайний рибалка:

- Верст (верст!) двадцять п'ять.

Оскільки все ж таки необхідно рушати, вирішують більше ні в кого не питати. І через вісім кілометрів на лівому березі з'являються Залещики.

2. Інформація глибиннаОдин чи два рази за весь похід виникає необхідність одержати грунтовну інформацію, якої у рибалки на березі не дістанеш. Навіть вивчивши напам'ять рибальську енциклопедію Сабанєєва, аматор не скаже вам, чи проходить через селище Штукарі поїзд Новосибірськ — Митищі, і якщо проходить, то чи зупиняється, а якщо зупиняється, то коли і на скільки! За такою інформацією доводиться вибиратися в «глибинку», тобто в село, на берег.

Іти в «цивілізацію», зрозуміло, нікому не хочеться. Цього разу й Адмірал не скористався своєю владою, і тому жертву вибирають малоінтелігентним способом: азартною грою «очко». За невблаганним законом зловредності жереб випадає на Кока, який, виявляючи природні якості своєї натури, вісім разів підряд «робить перебір».

Вирушаючи «в народ», Кок з відчаю забув переодягтися, і саме це спричинилося до багатьох непорозумінь.

Де брати інформацію, Коку пояснили досить детально і переконливо: необхідно спрямувати свої стопи до сільради. Там має бути розклад поїздів, що проходять через Штукарі. Якщо ж розкладу не виявиться чи він застарілий, слід спробувати із сільради чи з пошти зателефонувати у Штукарі і витягти з чергового по станції всі необхідні відомості.

Все це Кок повторює собі під ніс, сумно здіймаючи куряву стоптаними черевиками, яким могли б позаздрити схильні до гіперболізації клоуни провінційних цирків початку століття. Що стосується одягу, який прикривав тіло Кока, то йому не позаздрили б і хітровські жебраки тієї ж епохи. Спортивні брюки і на початку походу не були новими, а тепер вони геть обтріпалися, всі в дірках, найбільша з яких свідчила, що у Кока плавки яскраво-червоного кольору. Що ж до сорочки, то вона могла служити лише красномовним конспектом меню за всі дні походу, але ніяк не вбранням.

Екзотична зовнішність і гострі запахи від сорочки відразу привертають увагу всіх навколишніх собак, і Кок позбавляється першої (і зовсім невеликої порівняно з наступними) прикрості за допомогою дрючка, що трапився під рукою. Втім, щодо собак, то Коку більше допомагають не його відвага і не дрючок, а натовп дітлахів, які, відганяючи зграю гавкаючих друзів людини, оточують Кока галасливим колом.

Зрозуміло, такий ескорт привертає увагу працівників сільради ще до того, як Кок до неї дістався. Секретар сільради, вийшовши назустріч і ледь розігнавши пишний почет, ставить образливе за формою і змістом питання: