Ірен Роздобудько - Оленіада

«Я пропав...» — зі щемом подумав Валентин Самсонович, закриваючи обличчя подушкою.

І в ту ж мить впевнився, що Бог все ж таки існує!

Адже Родріго несподівано засмикав у вусі свій навушник і махнув рукою, зупиняючи дійство:

— Шановні пані та панове! Ми змушені зупинити трансляцію! Режисер прямих ефірів просить нас перервати наше шоу на користь колег з розважального майданчика!

Він знову посмикав у вусі мікрофон і додав:

— Як мені повідомили, там відбувається щось більш варте вашої уваги.

Валентин Самсонович стягнув з голови подушку і шанобливо поклав на себе хресне знамення.

Тим часом на екрані виникла сцена музичного змагання.

На ній так само понуро стояв огрядний Пантелеймон.

У світлі софітів, мов дим, висіла неймовірна тиша. Але за секунду Василенко струсонув у повітрі руками, розминаючи пальці, штурхнув оленя в роздутий бік і урочисто підніс до морди свого утриманця пальці.

Пролунав перший акорд, утворений свистом, що виходив з нутрощів переляканої але слухняної тварини. За цим акордом голосно і дзвінко розлився в повітрі другий, третій...

Першою схаменулася прекрасна Олена.

Вона підвелася і урочисто приклала руку до серця.

За нею підвелися судді, так само тримаючись за серця.

Зал у захопленні охнув і як один підвівся з прикладеними до грудей руками.

Камера вихоплювала з юрми натхненні обличчя і тут же переводила своє зелене око на Василенка, котрий майстерно перебирав пальцями ніздрі Пантелеймона.

Над сценою, злітаючи аж до стелі, лунали чарівні звуки. державного гімну.

Жах і відчай охопили руду гарячу голову Валентина Самсоновича Ройтберга.

І прихилити її було ні до кого.

Проте, несподівано вирішив він, її, цю голову, можна перефарбувати! Принаймні хоча б одна з прикмет, за якою його рано чи пізно впізнають, буде подолана.

Але як це зробити?

Була б поруч ця підступна, ця зрадлива і зваблива, ця згадувана ледь не щодня проклятуща і все ще жадана перукарка Зоя...

Але Зоя давно вже зникла з його горизонту.

Довелося потелефонувати Емануель Убліє. Тобто дружині Людмилі Вікентіїівні.

— Чим ти фарбуєш волосся? — спитав Ройтберг, щойно слухавку зняли.

— На розмову з мадам Убліє ви маєте три хвилини! — зачув у відповідь незнайомий голос, котрий скоромовкою промовив наступне: — Будь ласка, назвіть себе. Вік. Стать. Рід заняття. Хоббі. Які з книжок мадам Убліє справили найбільше враження і чому. Мадам дасть вам відповідь після сигналу. Чекайте.

У слухавці залунала зваблива мелодія з «Нотр-Дам де Парі».

Ройтберг плюнув, вилаявся, прикриваючи слухавку рукою, але вирішив скоритися.

Чітко відповів на всі запитання. Навіть висловив пару досить заплутаних думок з приводу найновішого роману дружини, котрий мав назву «Код Іродіади».

І почав чекати.

Чекати довелося довго.

Після арії Квазімодо пішли перші акорди пісні П. Гренгуара...

Нарешті в слухавці пролунав знайомий голос Людмили Вікентіївни:

— Не повернуся — не сподівайся!

Відверто кажучи, Ройтберг не сподівався.

Але давня образа далася взнаки і, не витрачаючи час на сантименти, він повторив своє запитання:

— Чим ти...

— Ціаністим калієм! — не дослухавши, відказала слухавка голосом Іродіади і ляснула Ройтберга по вухах пронизливими короткими гудками.

Невимовна, важка, мов дощова хмара, туга за Зоєю несподівано лягла на плечі Валентина Самсоновича.

Якби знати, де вона, — полетів би на крилах в скляні двері її перукарні, впав би стомленим тілом у жорстке і подерте, але таке рідне крісло перед каламутним люстерком і, жадібно оглядаючи повновиде обличчя коханки, видихнув би колись таке звичне:

— Полубокс...

Ройтберг зомлів і скреготнув зубами.

Зою, Зою...

Де ти?..

...Ось уже кілька годин Семен Петрович Василенко сидів сам-один у своїй порожній квартирі над розкритою валізою, ретельно напакованою рівними зеленими прямокутниками. Сидів, мов стара баба біля розбитого корита, пожовуючи вустами густе повітря, в якому ще витав дух і пух його чотириногого товариша. І відчував, що тепер уже точно: життя скінчилося!

Вир ейфорії від перемоги в музичному шоу зовсім затьмарив йому мізки.

Не встигли відгриміти останні оплески і згаснути софіти, як він зопалу відгукнувся на пропозицію членів парламенту, котрі, як на той гріх, засідали в сусідньому павільйоні і навперейми виторгували у нього вірного Пантелеймона, додавши до суми виграшу ще пару мільйонів зелених.