Євген Дудар - Штани з Гондурасу

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Дудар - Штани з Гондурасу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1993, ISBN: 1993, Издательство: Український письменник, Жанр: Юмористическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Штани з Гондурасу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Штани з Гондурасу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Наукою доведено, що п’ять хвилин сміху заміняють людині сім грамів масла, десять грамів м’яса, чотири грами ікри (кабачкової) і три грами горілки. Отже, читачу, у тебе в руках — цілий продуктовий склад.
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!

Штани з Гондурасу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Штани з Гондурасу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Диви! Ще й воно тут розплодилося! Пропади воно пропадом!

Як вона тоді не вкинула його у свій поділ? Все-таки добре, що він колючий. Якби на його місці сиділо щось гладеньке, обов’язково підібрала б.

Вечорами, особливо по суботах, збираються сусіди біля Гаврюшиного тину. Хомко прилаштовується в траві, за тином.

Автобуси повертають додому тих, хто працює в Києві. Спішать у своїх машинах дачники.

— Гуркочуть і гуркочуть, — каже баба Груня.

Хомкові не так страшно, що вони гуркочуть, як те, що пускають дуже їдкий дим. Від цього диму сльози накочуються на очі і крутить в носі. Якось він не витерпів і чхнув.

— Будьте здорові! — сказала Василина, яка має найкращий у селі слух.

— Кому ви сказали? — перепитала Марчиха.

— А хто чхнув?

— Та ніби ніхто, — зауважила Степанівна.

— Невже мені причулося?

— Може, якась нечиста сила? — сказала баба Груня. — Он щось яєчка краде.

— То композиторів собака, — поспішила Василина. — Взяв животноє, а їсти не дає.

Знов той собака, констатував Хомко. І сусіди її не люблять.

— А причім тут композитор? — заступилася баба Груня. — Він її привів? Прибилося чиєсь із села. Пристало.

У нашому селі такі добрі люди, що й собаки від них тікають.

Ця сучка також добра штучка, думав Хомко. Хазяїн її також не любить. Особливо коли вона перед ним по землі повзає. Тоді він каже:

— Геть, шакаляча породо!

Зупинився автобус. З нього вийшла Петраченкова Надя.

— Здрастуйте вам! — привіталася.

Жінки посипали запитаннями:

— Що там у Києві?

— Коли ти вже чоловіка привезеш? — спитала Василина.

— Ви що, думаєте, що в Києві їх на Бессарабці продають? — пожартувала на ходу Надя. — Такі ж алкоголіки, як і тут.

— Сердита дівка стала, — зауважила Ганна.

— Ніхто ж заміж не бере! — сказала Василина.

— Кому брати? — вмішалася баба Груня. — Тікають дівки у місто. А й там або дурне, або нерозумне.

Це баба Груня, мабуть, має на увазі Костю, подумав Хомко. Йшов до армії хлопець як хлопець. А там у нього щось з головою сталося. Прийшов — слова не може вимовити нормально: «Папаша, што это за дьориво растьоть? Льопа, што лі?» Так і прилипло до нього оте «льопа».

Сидить Хомко. Дивиться на сучку Найду. Перебирає своє буденне їжаче життя. І раптом чує: біля брами зупиняється машина. Хомко зрадів. Подумав, що це хазяїн.

Але Найда підібрала хвоста і гайнула в город.

У хвіртці з’явилося двоє. Один середнього зросту, з гострим носом, нахабними очима і жорстокою пикою. Другий — низенький, в окулярах.

У того, що в окулярах, на шиї теліпався фотоапарат.

— Давай! Фотографуй! — командував гостроносий. — Оту бочку. Він купити її не міг, бо такі бочки не продаються. Оті колоди. Оті дошки. Обов’язково на фоні хати. Бо він може сказати, що це не його.

Хомко побачив, як у Гаврюшиному вікні поворухнулася фіранка.

У хвіртку зайшла баба Груня:

— Здрастуйте, молоді люди! Може, й мене сфотографуєте?

— А ви хто? — нахабно спитав гостроносий.

— Я? Баба. А ви хто?

— Ми? Ми з кіно. Їдемо. Бачимо — стара хата. Треба нам для кіно. А хто тут живе?

— Хто живе! Людина живе. Та хіба це життя? Купив хату, щоб відпочити. А тут щодня то кроками міряють, то кіно знімають. Ви з нашого кіно? Чи з закордонного? Бо наші знімають гарні хати. А вам чогось руїна ця до душі припала.

— Цікавість, бабо, перша сходинка до пекла, — сказав довгоносий.

— Ви мене пеклом не лякайте. Я уже лякана. Не такого чорта, як ти, бачила…

Невідомі пошепталися і подалися з подвір’я. Баба Груня спробувала, чи двері в хаті зачинені. Поправила замок на погребі. І сама собі проказала: «Диви, кіношники. У мене такі кіна не проходять». Хомко виліз із своєї схованки. Пошурхотів попід лопухами.

* * *

У тебе, читачу, може скластися враження, що наш герой нічого не робить, тільки сидить у своїй сільській хаті і лякає мишей. Але ж ми свідомо головним місцем подій обрали цю хату. То вже за всіма законами жанру мусимо хати триматися. Отже, в основному, маємо висвітлювати ту частину життя нашого героя, яка зв’язана з хатою. Усе, що поза хатою, залишаємо для інших авторів, дослідників чи біографів.

Ми вже говорили, що сільський житель відпочивати тікає в місто. Щоб надихатися газами, пилюкою. Щоб барабанні перетинки заболіли від постійного гуркоту. Щоб хтось його або він когось вилаяв. Щоб поштовхатися в тролейбусах і автобусах. Щоб простріляти у тирі кілька карбованців і до кольок у животі напитися газованої води…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Штани з Гондурасу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Штани з Гондурасу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Штани з Гондурасу»

Обсуждение, отзывы о книге «Штани з Гондурасу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x