Євген Дудар - Штани з Гондурасу

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Дудар - Штани з Гондурасу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1993, ISBN: 1993, Издательство: Український письменник, Жанр: Юмористическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Штани з Гондурасу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Штани з Гондурасу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Наукою доведено, що п’ять хвилин сміху заміняють людині сім грамів масла, десять грамів м’яса, чотири грами ікри (кабачкової) і три грами горілки. Отже, читачу, у тебе в руках — цілий продуктовий склад.
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!

Штани з Гондурасу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Штани з Гондурасу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Мене ошарашило. Та побачила троянди. Відро троянд, яке він тримав у руці. І відлягло. Захоплено шепочу:

— Троянди! Я так люблю троянди…

Він аж засяяв:

— В чом дєло! По три рубля штучка — і бери хоч усі. Все одно на базар перти…

Виперла його.

Мама зауважила:

— Дарма. Такий з хати не винесе.

— Але у душу не принесе.

— Вони тепер всі атеїсти-реалісти, — втрутився батько. — У душу не вірять… А вірять у те, що бачать…

Побачив. Ще один. У театрі.

Чую, шепоче захоплено:

— Ну й квіточка…

І відразу ж намагається зірвати. Як дитина. Що подобається, до того й руки тягне.

Я — по руках.

А він:

— Грубіянка! Тобі слід було народитися у сімнадцятому столітті!..

— А вам, — кажу, — у печерному віці…

«Не ті часи».

Які ж часи?

До центра Землі докопуємося. На Місяць літаємо. Зорі двадцятої величини бачимо. А одне в одному здатні запримітити тільки те, що можна намацати…

«Не ті часи».

А може, ми не ті? Може, хвороба якась у нас? Сліпота душевна…

Подивилася світу

— Досить! — заявила своєму Іванцеві. — Я також не ликом шита. Тепер ти сиди з дітьми. А я поїду, світу побачу…

Сіла в екскурсійний автобус. Поїхала до Кривчицьких печер. Це на Тернопільщині.

Біля входу в печеру молодий екскурсовод довго дивився на мене. Ніби оцінював.

— Ви, — каже, — мабуть, там не пройдете. Є дуже вузькі і низькі місця.

Я обурилася:

— З вашого боку це не зовсім гречно. А пройти я можу навіть там, де ви не пройдете.

Зайшли в підземелля.

Крок за кроком. Крок за кроком. Під гору — на долину. Праворуч — ліворуч.

— Над нами, — розповідає екскурсовод, — сімнайцять метрів гіпсових порід, трийцять метрів вапняків і сорок метрів землі…

Душа моя поповзла у п’яти.

Кажу:

— А воно не впаде?

— Та ні, — каже. — Останній обвал був в одна тисяча дев’ятсот тринадцятому році… Після революції ще не падало…

Господи, думаю, і чорти мене сюди понесли!

— А назад, — питаю, — повернутися не можна?

— Не можна. За нами йде інша група. Не розминетеся.

От біда.

— А до виходу далеко?

— Два з половиною кілометри.

— О Боже!

— Звідси ближче до чорта, ніж до Бога! — каже чоловік, що іде за мною. І питає: — А у вас діточок багато?

— Троє, — кажу майже крізь сльози…

Екскурсовод провадить далі:

— Зараз ми з вами знаходимося у гроті, що називається «Втрачена надія». Ось бачите, перед вами ніби голова жінки…

Я нічого не бачу. У мене в голові гупає. Здалини ніби чую голос свого Іванця: «Марусю, вернися! Не залишай нас сиротами!»

— Якщо мати добру фантазію, — зауважила жінка, що попереду мене, — то можна собі уявити, що біля цієї голови — одразу й ноги…

У мене ноги підкошуються. Лепечу:

— Я не маю чим дихати.

— Маєте! — каже екскурсовод. — Тут двайцять сім процентів кисню. Більше, ніж надворі.

Мені стало трішки легше. Думаю. Там надворі сонечко сяє. Хмарки по небу плавають, як човники. Сади цвітуть. Вітерець повіває. Іванцьо з кумом сидять під яблунею. Огірочками закусують. А мене в цю діру понесло… Допоможи мені, сило небесна, звідсіля вибратися. Я їм картопельки зварила б. М’ясця підсмажила б…

— Будьте обережні, — застеріг екскурсовод. — Попереду найскладніша ділянка маршруту.

Просуваюся, ніби на ватяних ногах. А то за які гріхи мені така кара? Та чи я кого пограбувала? Чи я кому шкоду зробила? Чи я когось словом образила? Хіба що Йванця часом. Та й то за діло. Чи кумі виказала, що вона загребуща. Так то ж свята правдонька…

Дзига, що йшла попереду мене, зникла у вузенькій щілині. А в мене аж дух перехопило. А я як туди пролізу? Та шпарина ніби блискавкою пробита. Зигзагом. І вузюсінька-вузюсінька.

Я попробувала прямо — стегна не пускають. Попробувала боком — груди і живіт.

— Де ви там? — кричить екскурсовод.

— Тут жінка застрягла! — відповідають йому.

Я ж упхнулася в ту щілину — ні сюди, ні туди.

— Допоможіть! — благаю крізь сльози.

Чоловік, що йшов позаду, спробував мене підіпхнути.

Марні старання. Ніби я туди вросла. Стирчу між скелями. Скоцюрблена.

Повернувся екскурсовод. Гукає чоловікові, що позаду мене:

— Треба по частинах!

Я ледь не втратила свідомості. «Невже вони мене демонтувати збираються?»

— Пропихайте руку між породою і тілом! — командує екскурсовод чоловікові. — І вминайте живіт, груди. А ви у цей час, — каже мені, — намагайтеся пропихати ту ділянку тіла, яку він вминає.

Почалося. Содом і Гоморра. Я спочатку обурювалася. Тоді здалася на Божу волю і чоловічі руки. Такого масажу ще світ не бачив. Здавалося, що вминання триває вічність.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Штани з Гондурасу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Штани з Гондурасу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Штани з Гондурасу»

Обсуждение, отзывы о книге «Штани з Гондурасу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x