Більґе Карасу - Сад спочилих котів

Я вирішив, що не зможу належно оживити, відтворити в тій формі, яка відповідає внутрішній реальності

його самого або ж наші узи,

якщо просто напишу:

"ми познайомилися багато місяців тому,

два дні тому розійшлися, аби зустрітись у тому місті, та оскільки наша дружба здолала не одне випробування, вирішили зіграти за різні команди в цю сміховинну й горезвісну традиційну гру, якій бозна скільки сотень років, наполовину видобуту з минулого та обтрушену від пилюки, а наполовину вигадану.

Захотівши щось описати, ми соромимося заговорити. А наважившись заговорити, зауважуємо, як наші думки, почуття

разом із соромом

прибирають незбагненної, незнайомої подоби.

Ми хочемо зрозуміти один одного, не зронивши й пари з уст, очікуємо розуміння один від одного в глибині нашої тиші.

Наскільки вдалося мені поглянути на все, що знаю, його очима? Наскільки вдалося передати на письмі реальність або ж те, за що її маємо, його словом, його стилем?

Високий на зріст, русявий був він. Правда в тому, що я — історик. То пишучи перед широким вікном угорі з виглядом на те степове місто, то засинаючи в ліжку, що було зліва від мене, то гортаючи книжку в зручному кріслі, котре стояло спинкою до вікна між столом та ліжком, я впорядкував майже все, що залишилося позаду.

Осінь, котра скінчилася там разом із ним, тут досі не відшуміла; так буцім до зими ще — безліч часу. Проте крицеве море не сходить в мене з-перед очей.

Якби ж я кинувся на того розлюченого чолов'ягу, що напав на нього, звинувачуючи в поразці міської команди, тільки-но ми переступили поріг саду — він би тоді не загинув, не потрапив би під ту машину; не скінчився б і я.

На міському кладовищі, поки його засипали землею, я, дивлячись з невисокого муру на крицеве море, запитував сам себе: "Хто з нас я? Кого з нас ховають?" Відповіді на це запитання досі не маю.

Він випустив дух у мене на руках. Який тепер сенс жити після нього?

1972 [28] Хочу подякувати Фредеріку В. Старку. 1969 року я попросив у нього план гри, котрий відповідатиме структурі казки. Він дав його через два тижні. Я повернув йому гру через два роки. Я не вмів грати в шахи, не вмію й досі. Минув іще рік. Цього разу я попросив його привести останні ходи гри у відповідність до нової форми казки. Той знову не поскупився на допомогу. (Прим. автора).

Т. С. Халман, "Вухо душі", с. 13, "Кінець казки". (Прим. автора. Тут і далі у примітках збережено стиль автора. Твори вказано без назв видавництв та року видання.)

М. Пруст, "Ув’язнена".

"Між вашими руками ті створіння — це створіння втечі". (Прим. автора).

М. Д. Андай, "Над мандрівним морем", "Клітоцибе". (Прим. автора).

Кюлах(тур.) — давній головний убір конічної форми (Прим. перекладача).

Татли (тур.) — печений кондитерський виріб із муки та цукру. (Прим. перекладача).

Дивовижно, чи не так? (англ.) (Прим. перекладача).

Аксарай — один із районів кварталу Фатіх у Стамбулі. (Прим. перекладача).

Абдал — мандрівний дервіш (тур.) ; дервіші — середньовічні ісламські містики-суфії. (Прим. перекладача).

Ф. Каяджан — з листів. (Прим. автора).

Наме (тур., перс.) — у східній літературі — книга, епос, епічний твір, багатий описами, тощо. (Прим. перекладача).

Дріє Ля Рошель (1893–1945) — один із найвідоміших французьких письменників періоду двадцятих-тридцятих років минулого століття; наклав на себе руки після звинувачення в співпраці з нацизмом.

Вергілій, "Енеїда", L. VI.

"легкий перехід до Аверна, Вдень і вночі там чорна Дітова брама відкрита, Тільки вернутися звідти і вийти на світ цей небесний — Це уже труд, це справа велика". (Прим. автора. Переклад М. Білика)

Міндер (тур.) — подушка для сидіння. (Прим. перекладача).

Конджаку — Моногатарі шу (антологія японських оповідок XII сторіччя), XXVII, 22: "Мисливська мати". (Прим. автора).