Більґе Карасу - Сад спочилих котів

Молодик пішов, тричі прокрутивши ключ у замку.

Я нестямився від люті. Це переходило всякі межі. Проте спромігся лише осоромитися, грюкаючи кулаком у двері. Насправді я гнівався на власну дурість. Чи вони затягли б мене сюди силоміць, якби сам не з’явився до мера?! Так, ніби… Всі слова, мовлені про гарне ставлення до туристів…

Але ці люди долучили мене до однієї з найдавніших церемоній їхнього міста. Якби я не захотів до неї приєднатися, мене ніхто не приневолив би. Раніше я буцімто не хотів уступати в гру й майже переконав себе в цьому. Та, на ділі, хіба не загорівся в душі бажанням, коли той чоловік запитав мене: «Ви приєднаєтеся до гри?»

Я ліг. Заснув. Його голова цього разу волосся на ній начебто було світліше, русяве, торкнулася моєї. Я відчував, як він тепло дихає мені у вухо.

— Це був сон, — пролепетав я із заплющеними очима. Потім темряву знову змінило світло.

Цього разу його рука лежала переді мною. Я погладжував її пучкою. Увіткнув палець йому в зап’ясток Кров не потекла. Йому не заболіло. Коли я витягнув пальця, на зап’ястку не залишилося й сліду. Він знову дихав мені у вухо, у щоку. Довкола здійнявся легіт.

Я вдруге опинився в темряві.

— Це був сон, — повторив я.

Потім розплющив очі. Двері прочинилися, молодик тихо кликав мене на ім’я та легенько торсав за плече. Я прокинувся.

— Пане, попрошу вас одягтися, звернувши особливу увагу на місця, які виділені на цьому малюнку.

Вирядитися в це небачене вбрання було непросто. Щось я мусив одягти одне на одне, щось з'єднати одне з одним. Коли ж я належно ввібрався у костюм із семи компонентів, залишалося припасувати, як на малюнку, ще чотирнадцять дрібних деталей.

Фіолетовою стрічкою я підперезався. Колоска засунув під наколінник. Обценьки чіплялися до плеча, невеликий сікач прив’язувався особливою мотузкою до стану. Я уособлював містянина, ратая, теслю та різника. Мешкав та працював і в місті, і поза ним. Тесляр, я будував хати; ткач і фарбар, я ткав пряжу та забарвлював її. Вояк, я володів списом; крамар, я ховав під подолом капшука, напханого монетами.

Щойно сурми сповістили про близький початок гри, я глянув у дзеркало — чоловік у ньому був достоту, як на малюнку в моїй руці, або неначе з картин, котрі розглядав у музеї.

Хлопець прийшов знову, показав дорогу. Коли я дістався до грального поля, всі гравці вже стояли на кружальцях. Мені показали моє місце. Я був пішак, тож це було там само, що й три дні тому.

Сурми стихли. Мер у своїй промові розповів про значення традиційної гри для життя міста; подякував гостям.

У переповнених глядацьких рядах панувала суцільна тиша. Щойно гравці вийшли на поле, вони завмерли, ніби справжні фігури. Цього насамперед вимагав мер як суддя гри та володар самих «фігур». Я ж відтепер не міг повертіти головою та все гарно розглянути.

Мер сидів акурат праворуч від нас у кріслі на балконі, зведеному зумисне для нього. Сурми прогриміли вдруге. Гра почалася.

Щоб урочисто поховати матір, дітям потрібно вижити самим. Хоча й видно, що не вижили.

Перестрибуючи з каната на канат, з кільця на кільце, акробати час від часу падають, гинуть. Ті небіжчики не зважали на вік. Але якщо молодий гімнаст каже: «Знаю, аби на постарілому обличчі якогось акробата під правою ніздрею виступила тільки мені помітна родимка, то його жде певна смерть. Хоча й не визначу: чи він зірветься з каната, чи потрапить під машину, чи, занедужавши, навіки зляже…»

Ви йдете по тугому канату назустріч один одному — мов на здибанку; потім один із вас програє, майже падає, другий же кидається рятувати, ловити в повітрі, і поки обидва хапаєтеся за інший канат, за інше кільце, всі злякано затамовують дух; так ви заробляєте на хліб.

Скажімо: ви душі не чуєте в акробатові, що навпроти; ви працюєте спільно вже чимало років, він для вас та людина, з якою можете поділити й нестерпні страждання, і миті радості, якими вряди-годи насолоджуєтеся, хоча звикли казати про себе: «Ми ніколи не всміхаємося». Ви обидва наближаєтеся до середини канату. Зненацька під правою ніздрею… Тоді вас як іще молодого гімнаста охоплюють думки: чим та як зарадити…