Світлана Талан - Зорі, що купаються у річці

Здесь есть возможность читать онлайн «Світлана Талан - Зорі, що купаються у річці» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2014, Издательство: Кассіопея, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Зорі, що купаються у річці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Зорі, що купаються у річці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Перший Майдан. Помаранчева революція, яка принесла не лише надію, а й кохання юній Софійці. Не справдилися сподівання революціонерів, але залишилося живим кохання молодих сердець. Проте Софійка навіть не могла уявити, що їх коханню судилося пройти випробування війною в Грузії, вседозволеністю нахабного мажора, бездушністю можновладців. Але любов жива, вона не вмирає і може творити чудеса навіть тоді, коли це неможливо, або тобі вже далеко за…

Зорі, що купаються у річці — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Зорі, що купаються у річці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Чому ж ви тоді не поберетеся, щоб завжди бути разом?

— Йому обіцяли дати квартиру, але… Та й дідуся я не можу самого залишити.

— То заберіть з собою.

— Ти вважаєш, що це можливо? Чи можна його відірвати від своєї садиби? Від рідної землі? Він народився тут, життя прожив, вріс корінням у рідну землю. Чесно кажучи, я й сама не знаю, як жити без всього цього. Але я маю бути там, де моє кохання, тому згодна жити й у хліву, або на горищі, аби лише вдвох з Сашком.

— Що ж ви будете робити?

— Сама не знаю, — тяжко зітхнула Соня. — Не хочу про це думати, бо голова від думок тріщить як стиглий кавун. Нехай все буде, як воно має бути. Час покаже.

— Не боїшся, що Сашкові набридне чекати на тебе й він знайде собі іншу дівчину?

— Ні. Аніскільки!

— Чому?

— Бо кохання, якщо воно справжнє, не має меж, не знає часу. Ось приїде незабаром Сашко, то, можливо, щось і вирішиться, — Соня загадково посміхнулася.

— Так він приїздить сюди? Коли? Познайомиш? — засипала Соню питаннями подруга. — Я ні разу його не бачила, але казали, що він у тебе гарний.

— Баба Параска розповідала?

— Так! — засміялася Олеся. — А хто ж ще?!

— І сміх, і гріх. Ця бабця у нас за сільське радіо — перша транслює всі новини, але не стане її — будемо сумувати за її плітками. В селі все менше й менше лишається жителів. Молодь вся виїхала, а старенькі потиху вмирають.

— А з ними вмирають села, — сумно додала Олеся.

Розділ З

Як не вмовляли Сашко з Сонею діда Андрія поїхати з ними до міста — ні в яку! Не хоче їх слухати, відмахується, як від спасівської мухи: «Діти, поберіться й їдьте без мене! Не вистачало, щоб я своїми старими кістками по світу торохтів та вам заважав жити! У мене є ще, дякувати Богові, трішечки здоров'я, своє господарство, хатина, садок, город. Земля мене народила тут і піду в неї».

Софійка й не сподівалася на іншу відповідь. Вона бачила, як тінь смутку з’явилася на обличчі її коханого. Ще б пак! Доведеться знову невизначений час жити окремо та спілкуватися лише телефоном.

Дід, випаливши свою палку промову про рідне батьківське обійстя, подякував за обід й пішов до крамниці за хлібом. Софійка ледь стримувала сміх, дивлячись, як він вдягнув щойно подарованого Сашком спортивного темно-синього костюма й подибав з двору.

— Чому ти посміхаєшся? — запитав Сашко, відкинувшись на лавці під яблунею.

— Ти гадаєш у нас нема хліба? — не втрималася й пирснула сміхом Соня. — Два буханці лежать на полиці, але треба ж подарунком похвастати! То й пішов дідусь туди, де сільські збори проходять — до крамниці.

— Ну-у, — протягнув Сашко, — це теж важлива справа!

— Ми з тобою також колись думали, що робимо велику та важливу справу, — задумливо мовила Софійка, тісніше притиснувшись до Сашка.

— Ти маєш на увазі Помаранчеву революцію?

— Так. Як же я сподівалася, що ще трішки і ми переможемо, відстоїмо справедливість, свободу слова, що все зміниться в Україні на краще, що прийде зовсім нове, щасливе життя…

— Що бандити сидітимуть у тюрмах, — додав хлопець. — А до цього часу саджають невинних, а бандити залишилися при владі. Як процвітали корупція та хабарництво, так і процвітають…

— Ні, вони розцвіли новим, буйним цвітом, — сумно мовила Соня.

— Я, як останній дурень, щиро вірив, що держава надасть мені житло, буде достойна оплата праці. А що маю? Як був в черзі на житло другий, так і до цього часу такий же, хоча п’ять квартир отримали мої колеги.

— А чому так?

— Бо корупція всюди. Керівництво має немаленькі гроші, бо беруть хабарі за всі підвищення на посаді, за зірочки на погонах, за прикриття наркоторговців, за все, що можна. Вони мають змогу дати на лапу й отримати житло поза чергою, а я не маю. Та, напевне, не зміг би, якби й мав, що дати. Працював, не покладаючи рук, збирав гроші, вкладав у банк на депозит. Гадав, що ще трішки і вже не буду чекати благ від держави, сам зможу купити квартиру, забрати тебе з дідусем, але й тут не так! Свої кровні не можу зняти з рахунку, кредити на житло зараз не дають. Відчуваєш себе безпорадним, загнаним у глухий кут, якоюсь маленькою комахою на дорозі, яку будь-хто може розчавити брудною ногою.

— Що тепер нам робити?

— Продовжувати жити, — Сашко підбадьорив сумну Софійку. — Життя триває і завжди треба сподіватися на краще.

— Мої сподівання буяли на Майдані. Вони там і залишилися, бо їх розтоптали можновладці. Якщо трапиться так, що люди знову вийдуть на вулиці відстоювати свої права, я вже не піду. Я більше не зможу нікому повірити. Ні-ко-му! Коли я згадую ті дні, то мені стає соромно за те, що мене було так легко обдурити. Я вірила кожному слову, що звучало з трибуни. Це були слова надії, слова — бальзам. Я — дурне дівчисько!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Зорі, що купаються у річці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Зорі, що купаються у річці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Світлана Талан - Повернутися дощем
Світлана Талан
Світлана Талан - Оголений нерв
Світлана Талан
Світлана Поваляєва - Ексгумація міста
Світлана Поваляєва
Світлана Талан - Спокута
Світлана Талан
Світлана Талан - Просто гра
Світлана Талан
Світлана Талан - Купеля
Світлана Талан
Світлана Талан - Сафарі на щастя
Світлана Талан
Світлана Талан - Я захищу тебе…
Світлана Талан
Світлана Талан - Помилка
Світлана Талан
Світлана Талан - Зловити промінь щастя
Світлана Талан
Світлана Талан - Букет улюблених квітів
Світлана Талан
Отзывы о книге «Зорі, що купаються у річці»

Обсуждение, отзывы о книге «Зорі, що купаються у річці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x