Андрй Курков - Остання любов президента

Юридичний бік справи обмежується засвідченим у нотаріуса перекладом перших сторінок паспортів Дмитра й Валі та ще кількома папірцями з нашого посольства, яке доброзичливо йде мені назустріч.

Київ. Липень 2015 року.

Спеціаліст зі стресу з’явився рівно через півгодини після того, як я дістав у руки контракт з Майєю Войцехівською. Майже двометровий велет у приталеному костюмі з обличчям неслов’янського типу. Аби я зустрів його на вулиці, то подумав би, що це італійський манекенник. Та на вулиці я не буваю. На тій, де можна когось несподівано зустріти. Мої вулиці мають стелі та килимові доріжки.

— Микола Львович про мене...

— Знаю, — сердито обірвав його, відкладаючи сторінки пришелепкуватого контракту. — Давай!

— Що давати?

— Стрес знімай!

Очі цього худорлявого велетня округлилися. Для мого стресу він виявився не готовим. Поліз руками до кишень піджака, озирнувся по сторонах.

— Мені б спочатку визначити причину стресу...

— Читай! — кивнув я на контракт.

Він підійшов до столу, узяв верхню сторінку, витяг з кишені й почепив на ніс окуляри для читання. Обличчя на мить набуло розумного виразу, який за кілька секунд зник, спеціаліст напружився. В очах блиснув переляк. Окуляри злетіли з носа і він ледве встиг їх підхопити.

— Я цього не буду... не можу цього читати... Це державна таємниця... Скажіть Миколі Львовичу, що я цього не читав!

— Тоді знімай стрес не читаючи!

З його обличчя можна було зрозуміти, що прийшла моя черга знімати стрес йому. Але він тримався. Він намагався думати, і це легко можна було прочитати на його неслов’янському обличчі.

— Випити хочеш? — запитав я.

Він кивнув. Потім раптом підняв голову, ніби хотів про щось запитати. Знову заспокоївся.

— Гей, — гукнув я неголосно, і до кабінету зазирнув мій помічник. — «Хеннессі» принеси!

— Тобі ніколи нічого не пересаджували? — запитав я спеціаліста зі стресу після другого бокалу коньяку.

— Ні.

— I не погоджуйся!

Коньяк мене «відпускав». Про контракт я на деякий час забув. Тепер мене цікавив спеціаліст зі стресу.

— А кому ти ще знімаєш стрес?

— Миколі Львовичу. — Він звів очі під стелю, ніби пам’ять його розчинилась у коньяку. — Петрові Олексійовичу, Семену Володимировичу...

— А це хто такий? — здивувався я, почувши незнайоме ім’я.

— Це ваш перший радник з питань сім’ї та шлюбу...

— Так?!. А в Колі Львовича часто стрес буває?

— Щодня.

— I як ти його знімаєш?

— По-різному. Іноді ось так. — Він кивнув на пляшку коньяку. — Іноді голковколювання. Але він голок боїться...

— А цей Семен Володимирович... У нього часто стрес?

— Також щодня.

— А в нього, цікаво, від чого?

— В нього манія переслідування...

— I хто ж його переслідує?

— Він думає, що ви...

— Та я його взагалі не знаю! Він давно став радником?

— Рік тому.

— Ні хера собі! — Я перевів погляд на двері. — Гей! — крикнув я, і відразу у прорізі з’явилося обличчя помічника. — Ану сюди Колю Львовича!

Двері зачинились, а в очах спеціаліста зі стресу з’явився жах.

— Навіщо ви його?..

— Треба ж коли-небудь познайомитися зі своїм власним радником з питань сім’ї та шлюбу!

Коля Львович, зайшовши, пройняв запитальним поглядом спеціаліста зі стресу й тільки потім ніжно й питально поглянув на мене.

— Скажи мені, хто такий Семен Володимирович? — попросив я його досить таки ввічливо.

— Це брат Майї Володимирівни, — відповів голова адміністрації, скошуючи погляд на контракт, що лежав на столі.

— Налий собі. — Я кивнув на пляшку.

Поки він наливав, я спостерігав за його руками. Вони тремтіли. Рука спеціаліста зі стресу також тремтіла, коли він підносив до рота бокал з коньяком.

— Рік тому ти узяв на роботу радника, якого я не бачив жодного разу, — заговорив я, впершись незадоволеним поглядом йому у вічі. — Це ще до моєї операції...

— Вам не можна хвилюватися! — заголосив раптом Коля Львович. — Це небезпечно! Серце може не витримати! Я зараз, я на хвилинку!..

І він вибіг з кабінету.

Мій погляд упав на контракт. Я взяв його, підніс до очей.

— «Серце, як у випадку успішної операції, так і у випадку невдачі залишається власністю Майї Володимирівни Войцехівської й підлягає поверненню їй після завершення потреби в ньому чи в разі його подальшого використання», — прочитав я, потім підняв очі на спеціаліста зі стресу. — То що ти про це думаєш?

Він заморгав, учепився поглядом за бокал з недопитим коньяком.