Руслан Горовий - Ген воїна

Військовий затих. Було видно, що генералові таки вдалося його зацікавити.

— Повністю розкодувати сигнал не вдалося. Однак аналітики впевнені, що то був автоматичний сигнал S.O.S., який увімкнувся під час падіння. Із об’єктом щось сталося, і, на жаль, він влучив у ЧАЕС.

— Непогана історія, — нарешті заговорив голова СБУ, — та є зауваження. В будь-якому випадку наше відомство хоч щось дізналося б про це. У нас теж є агентура в Росії.

— Не хотілося б вас ображати, колего, але тільки за останні десять років у вашому кріслі пересиділо народу більше, ніж депутатів у Раді. І я не думаю, що ви могли б знайти інформацію, тим паче ту, яку шукати не мали приводу.

Скули чоловіка у цивільному заграли, однак він змовчав.

— За великим рахунком, відкриття радянських військових вчених ні до чого серйозного не привели. Балачки про інопланетян ходять роками у різних країнах, і навіть якби інформація просочилася, люди вважали б її черговою «сенсацією», яку не можна ані підтвердити, ані спростувати. Йшов час, Україна здобула незалежність, з’явилися інші проблеми. Нове керівництво країни навіть гадки не мало, що сталося на ЧАЕС.

— Чого це раптом усе сплило саме зараз, через стільки років? — Було видно, що військовий нарешті повірив генералові, наскільки це взагалі можливо. — І чого це раптом ФСБ розкрило вам свої секрети?

— Річ у тім, що кілька днів тому росіяни зафіксували кілька схожих сигналів знову ж таки з Чорнобильської зони.

— Нічого собі, — аж присвиснув СБУшник.

Він підвівся, зробив кілька кроків убік, ніби навмання, потім розвернувся до генерала:

— Мені ж доповідали спеціалісти, що це якісь ваші справи.

— Так і було, — підтвердив генерал. — Річ у тім, що спершу Росія не проінформувала нас, а послала туди свою людину. Зв’язок із агентом обірвався. Більше ризикувати ваші колеги з Москви не могли і прислали до нас ще одну людину із байкою про зниклих у зоні телевізійників.

— І що ви зробили? — військовий поставив лікті на стіл і втомлено охопив руками голову.

— Я послав туди своїх людей разом із росіянином. Вони не мають усієї інформації про те, що відбувається в зоні насправді. Останнє, що я знаю, півгрупи вже загинуло.

— Ви розумієте, що накоїли? — СБУшник зробив крок у напрямку до генерала.

— Та сядьте ви! — відмахнувся генерал, неначе від мухи. — Це ще не все. Зі мною знову зв’язалися росіяни. Вони поставили ультиматум: або ми владнаємо все по-тихому, або...

— Що «або»?

— Або вони нанесуть ядерний удар по тому місцю зони, звідки йде сигнал.

— Вони там, у своїй Москві, взагалі з глузду з’їхали?!

— Вони бояться, що про все провідають інші країни. Ніхто не знає, куди спрямовано сигнал і про що в ньому йдеться. Російські аналітики вирахували, що технологічно ті, хто передає сигнал, набагато розвиненіші від нас, а отже існує реальна загроза вторгнення на Землю. Тому сигнал має бути припинено за будь-яку ціну.

У цей момент на столі біля генерала дзенькнула телефонна трубка.

— Аж ось і друзі з ФСБ, — зморено сказав генерал і глянув на дисплей. Він натиснув клавішу «прийняти дзвінок» і перевів апарат на голосний режим. — Слухаю.

Андрій підвів голову і глянув у бік дерева, біля якого ще клубочилася пилюка.

— Дяче, живий?

— Живий, — обізвався напарник. — От дідько, втратили людину — росіянин його замінував. Як я одразу не допетрав?

Андрій підвівся і роздивився навколо. Тіло старого розірвало і розкидало по галявині. Від сосни відірвало чималий шмат, а в землі утворилася яма.

— Твою ж дивізію!.. — Дяк обтрусив камуфляж. — Мабуть, росіянин прив’язав старого і підклав гранати між дідом і деревом. Ет, чого ж той одразу не сказав?

— Яка тепер різниця? — обізвався Андрій. — Ми теж молодці, не оглянули до пуття.

Андрій вийняв планшет і роздивився карту. До піонерського табору, на який вказував дід, десь годину чи півтори ходу. Марічка, про яку він згадував, швидше за все одна з «кві###тників», адже дід казав, що вона не тутешня.

— А що він там про станцію молов? — Дяк зупинився поруч із Андрієм і заглянув у планшет.

— Сказав, що ніякої аварії на ній не було.

— Якої аварії?

— Ти що, Дяче, геть тугий? — Андрій підвів на колегу очі. — Не знаєш, яка аварія була у Чорнобилі?

— Ти маєш на увазі вибух реактора? Так то коли було. Я думав, він про якусь нову аварію.

— Здається мені, — Андрій сховав планшет у наплічник, — що знімальна група, хлопаки з ФСБ, «кві###тники» і дід — усе це якось пов’язане між собою. Я поки що не розумію як, однак маю надію розпитати про це росіянина. Тим паче що за ним боржок — ніхто не має права у моїй країні вбивати кого забажає. Тут йому не Чечня.