Руслан Горовий - Ген воїна

— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона.

— І я кохаю, — відповів Андрій.

Перед тим, як стіна зачинилася, Андрій встиг прикласти долоню до вуст і послати жінці повітряний поцілунок. Він постояв із хвилину і знову натиснув кнопку. Стіна відійшла вбік — шлюз був порожній.

— Щасливої дороги, люба...

Андрій сів на ліжко. «От і все. Я навіть не встиг сказати, що вона мені снилася». Йому зробилося досадно, що не може зараз бачити неба. Понад усе він хотів би зараз опинитися десь посеред полі, і щоб навколо була тиха ніч і вкрите зорями небо. Він міг би задерти голову і дивитися вдалечінь — туди, де була вона, Марічка. І раптом згадалася мама.

— Ох, мамо, знала б ти, яку могла би мати розумну невістку, — Андрій навів пульт на двері бункера.

Залізні двері почали зсуватися вбік, трощачи собою рештки ганку. Спершу ззовні було тихо, потім почувся голос старшого:

— Усередині нікому не рухатися, ми заходимо!

Андрій побачив, як на сходах з’явилися спочатку черевики, потім ноги у чорних штанях, далі бронежилет, спрямований у бункер автомат. Нарешті постать спустилася по сходах повністю. Це був старший, що раніше командував перед ґанком. За ним спускалися ще четверо чи п’ятеро людей.

— Ласкаво прошу до реального світу, — посміхнувся Андрій і натиснув на пульті відразу дві кнопки.

— Ти чула? У Чорнобилі знов бабахнуло.

Літні жінки сиділи на лавці біля парадного. У Києві вечоріло. Поруч біля них бігала мала дівчинка.

— Ти шнову уключала той канал, де про кров покашують? — дитя погано, однак старанно вимовляло слова. — Я уше татку рошкашу.

— Тихо ти, «рошкашу», — передражнила маленьку бабця. — Йди грайся, не лізь у дорослі розмови.

Вона відвернулася від дитини до своїх подруг.

— Я серйозно, ось годину тому передавали по «ЧП.Інфо», ніби вибух якийсь стався, а що саме рвонуло, ще не знають.

— Треба увечері «Плюси» увімкнути, мо’ що скажуть.

— Ага, ті скажуть. Ті вміють. Ще й прибрешуть, щоб вражало.

Хуліо Флоренсіо Кортасар (1914–1984) — аргентинський пись­менник і поет, представник напряму «магічний реалізм».