Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ільку, никай лише, які гори! — вигукує захоплено Ногавичка.

— Щось я недобачати став, — відповідає незворушно Лєтрик. — Виджу якісь горбки, а гори — ні. Он Меланя — то є парадна гора…

— Та-а-а, — махає, спохватившись, зневажливо рукою Ногавичка, — знайшов яку мізерію порівнювати. Ці ж горбки нашій Мелані у підметки не годяться. То є не гора, а красна пані усім горам…

…Віра Петрівна почала знайомство своїх вихованців із горою від прямовисної скелі, яка, немов погрозливий перст Мелані, була звернена у бік Лопухова. Скажемо одразу, що скеля для прирічанців була теж не просто громадою сірого каменю. На її лисій маківці ріс величезний повзучий кущ червоної акації. Кожного року наприкінці травня акація спалахувала рясними кетягами квіту, які сповзали долі камінням. Знизу здається, що скелі хтось розбив лису голову і кров ручаями стікає незворушним холодним лицем. Хто посадив на майже недоступній вершині величезний для тутешніх місць кущ — ніхто не відає. Певне, якась птаха несла із далеких країв насіння, сіла собі спочити та й забула. Факт той, що хто добув у пору цвітіння гілку червоної акації, вважався у Прирічному героєм. Такому подасть руку і найперша прирічанська красуня, йому — і найшановніше місце на святі, з його подвигом пов’язують найбільш яскраві події із славної історії життя сельчан.

Щасливців, які б, не покалічившись, сягнули вершини скелі і зірвали квітучу гілку, в літописі Прирічного було, на жаль, мало. З цих світлих імен Віра Петрівна і хотіла розпочати свою оповідь, коли раптом хтось із малюків весело засміявся і тикнув пальцем на скелю. Вчителька глипнула туди, і в грудях у неї замлоїло — метрів за десять від вершини висіла розіп’ята постать Гріма.

— Новиков, — промимрила безживним губами.

Віра Петрівна вимовила прізвище так тихо, що ледве сама вчула, та Грім умить обернув голову. Зверху і село, і гора Меланя, і потічок, і діти, що з’юрмились під скелею, виглядали такими казково-кумедними, іграшковими, ніби це й не день білий, а чарівний сон. Земля внизу так і тягла Гріма до себе. Само по собі у хлопця з’явилось дивне почуття і бажання: відштовхнутись від скелі і стрибнути. Від цієї думки йому стало під серцем порожньо і підступний холодок поповз від ніг по спині. Це був не страх. Від нього Грім би достеменно ослаб і не вдержався б й хвилини. Скоріш за все Грімом опанувало почуття, яке виникає у людини, коли вперше відчує велич, неосяжність, вічність і всемогутність височини. Хлопець передихнув і поволі, намацуючи під собою виступи, почав дертися уверх. Каміння, яке спочатку видалося холодним, почало помалу під долонями розпікатися. Крок, другий, ще один… Він докаже вчительці, що не такий уже й дурний, що зможе зробити таке, що затьмарить усіх інших… Ось уже й вершина… І тут раптом під ногою скрадливо хитнувся камінь і повільно почав сповзати із виступу. Грім переполошено метнув очима довкола себе, встиг в останню секунду схопитись за стовбур акації і повис на скелі…

Коли клас отямився, Грім стояв на вершині і, немов віхтем вогню, розмахував закривавленими руками, гілкою квітучої акації і сміявся не по-дитячому розкотистим і переможним сміхом.

Першою, лякаючи сиреною погідний день, примчала до скелі швидка допомога. Лікарі ледве привели до пам’яті Віру Петрівну і з тяжким серцевим приступом відвезли в район. А назустріч їм з міста вже неслася пожежна машина, аби зняти зі скелі нововиявленого прирічанського героя, якого на землі ніяк не міг дочекатись святковий натовп прирічанців.

Делегацію земляків очолювала, з добрячим дрюком у руках, баба Вариводиха.

На кордоні двох держав,

або ж

Чорт поплутав

Саме по собі Прирічне — село невелике і далі райцентру про нього мало хто відає. Та цим прирічанці не дуже печаляться — головне, що світ у них на долоні. Сьогоднішнього прирічанця з ним зв’язують не тільки десятки добротних асфальтових доріг, але й сотні радіоприймачів, телевізорів. Особливо прилучив до себе сельчан голубий екран. Йому нині, як раніше іконі, поклоняються — незалежно від віку — всі прирічанці.

Меланя Федірцаня уподобала фільми про любов, у яких цілуються, розлучаються, плачуть і знову сходяться. У такі хвилини Меланя перероджується, обережно витягує до екрана шию, немов заглядає крізь шпарину дверей на чиюсь інтимну пригоду, і час од часу охає.

— Петре, никай лиш, як солодко цюлюються, — штурхає ліктем Федірцана, який куняє поруч на стільці.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x