Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ви щось второпали, вельмишановний Петре Степановичу? — ледь гамуючи приємні емоції, спитала вчителька.

Древній прирічанець заперечливо похитав головою.

— Це письмові контрольні і диктанти онука Владлена, — чемно відповіла Віра Петрівна, чекаючи, яке враження справлять на вихователя її слова.

Радість, яка пойняла раптово вчительку за фахом, одразу передалася й педагогу за покликом серця. Ногавичка задоволено сплеснув руками й розчулено мовив:

— Дякую красно, дорога, за науку. Буде з Владлена лікар, буде — гарантія.

— Звідки Ви взяли, що з Владлена буде лікар? — встала нервово з крісла хранителька історичної пам’яті Прирічного.

— А Ви подивіться, Віро Петрівно, — ощасливлений патріарх підніс врочисто педагогу зошит. — Ви тільки подивіться, люба, Владлен уже тепер так пише, як справжній лікар, — нічогісінько не зрозумієш.

Мовлене знаменитим прирічанцем справило на ніжні емоції Віри Петрівни не менше враження, аніж слова його онука. Вчителька очманіло подивилася на Ногавичку-діда і, втрачаючи свідомість, гепнулася у крісло, плетене в стилі раннього прирічанського ренесансу.

Пізніше хранителька історичної пам’яті села, шукаючи паралелі між Грімом і Владленом, дійшла фатального висновку: у Прирічному існує якесь зачароване коло, на якому весь час крутяться сільські знаменитості. Тепер, до слова сказати, Віра Петрівна вся у пошуках причини того злощасного руху. Поки що не признаючись навіть Миколі Васильовичу, мудрий педагог-пенсіонерка леліє думку, не вичікуючи завершення навчання на історичному факультеті, приступити до написання кандидатської дисертації про зачароване колесо, яке постійно вертить життям безсмертного села.

На превеликий жаль, передбачення знаменитого діда не справдилися: онук Владлен, з бідою пройшовши початковий курс навчання під пильним оком Віри Петрівни, у п’ятому-шостому класах несподівано виявив нестримний потяг до красного письменства. Вже у сьомому класі молодий початківець видрукував у райгазеті свій перший фейлетон “Тяжка ноша прирічанця”, у якому підняв на гостре вістря критичного пера голову колгоспу Дмитра Лазаря і його заступника Йосипа Ногавичку — власного батька. Обидва поганьблені на весь район керівники довго міркували, чим віддячити талановитому прирічанцю за його принциповість, і дійшли згоди: призначили юне обдарування редактором колгоспної стіннівки.

Якраз саме для цієї газети, гамуючи душевне збентеження, і брав інтерв’ю від поета онук Владлен. Аби не видатися перед талантом трафаретним, юний редактор розпочав свої запитання дещо незвично, що спершу навіть якось спантеличило відомого літератора.

— Якої ви думки про стан сучасної української поезії і її місце у всесоюзному контексті?

Письменник вельми широкого діапазону очікував на традиційні запитання про екзотичні місцини, де вперше сповістив поетичним ревом свій прихід у світ, де талановитими ногами міряв у постоликах стежки босоногого дитинства, з якою непомірною ношею думок у звихреній голові ступав на тернисту літературну стезю. А тут одразу:

— Якої ви думки?..

Прижмуривши око — складалося враження, що Карафунька дивився у цю мить не поверх голів добродушних прирічанців, а крізь тільки йому відому невідомість майбутніх віків, — поет недвозначно смикнув себе за правий вус і поблажливо одказав:

— Якщо поціновувати за моєю останньою збіркою віршів “В саду гуляла, гриби збирала…”, то наш поетичний цех у днину нинішню працює на повну потужність.

— Гм… гм… вибачаюсь, — зніяковіло мовив Владлен. — Перепрошую, яка назва вашої збірки?

— “В саду гуляла, гриби збирала…”, — незворушно відповів Карафунька.

— Але ж у саду квіти, яблуні…

— Розумію, юначе, ваші творчі сумніви, — дещо знервовано перебив поет. — Однак прочитайте восьмий номер журналу “Наука і життя”, де детально висловлені поради і рекомендації, як вирощувати пенсіонерам у власних садах шампіньйони.

— Круці фікс, гер гот, — мовив Лєтрикові Веклюк, закохано дивлячись на поета, — казав же тобі, що й голова у нього, ну й головище, не головище, а самогонний апарат… Круці фікс…

Відтак штовхнув кіномеханіка під ребро, багатозначно перезирнулися і, злодійкувато озираючись, шмигнули у кінобудку роздавити черговий “мерзавчик”.

— Наскільки відомо, — не вгамовувався онук Владлен, — вашому талановитому перу належать переклади з багатьох мов. Якою з поезій, перекладених вами, найбільш задоволені?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x