Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Хотів не хотів, а мусив Веклюк збирати на головні ролі свою далеку й близьку рідню. Образ гори Мелані випав Гафі. На першій же репетиції Андрій спеціально приладнав перекладину так, аби трималася на чесному слові. З міркувань “техніки безпеки” навіть не підстрахував дружину шкіряними ремінцями. І хоч вага Гафи сягала за сто кілограмів, перекладина успішно витримала іспит на міцність, а Веключка — на роль гори Мелані.

Від Києва до Гаєва,

або ж

"Постелю по стелі пастеллю"

І ось з країв далеких, із гір високих прийшов у Прирічне довгожданний день торжества.

Знищивши із самого ранку “мерзавчик”, біля клубу жваво торгував із-під поли “Століттями мого серця” Веклюк. Зо дві сотні збірок поет скупив у книжкових магазинах міста, бо найсвіжіша поезія останніх десятиріч вкривалася на полицях книгарень масними шарами пилу. Міські інтелігенти ніяк не могли дотямити ніжні фібри тонкої поетичної душі, глобальне мислення, складну структуру образної системи. Їм, бачте, чогось простого, приземленого давай. А тут, як писав (звичайно, брехав) Веклюк у своєму листі, прирічанці уже зачитали — з’їли даровану книжку до останньої букви.

— Купуйте, ходовий товар, — таємниче шепотів то одному, то другому прирічанцеві Веклюк. — Страшна вещ. Прочитаєте — здохнуть можна, круці фікс, — і чмокав пучки пальців. — Я сам прочитав — ледь розрив серця не дістав, гер гот.

Заінтриговані прирічанці вмить розхапали “Століття мого серця” — звичайно, правив Андрій за книгу вп’ятидорога, аби “мерзавчики” компенсувати, — і натовпом обступили Карафуньку в сподіванні отримати автограф.

Через натовп до поета ледве домігся Владлен — онук Ногавички. Меткий, тямущий у всіх питаннях, як і дід, онук багато чим нагадував сельчанам покійного Гріма у дитинстві. Найавторитетніше це могла, — звичайно, не без гіркоти на душі, — потвердити славнозвісний педагог Віра Петрівна Перебзяк. Її — ревного хранителя славної пам’яті Прирічного — на цей час колеги з великими почестями провели уже на пенсію, але Віра Петрівна настійливо продовжувала навчання на заочному відділенні історичного факультету. Отже, наші попередні передбачення про те, що Віра Петрівна піде на заслужений відпочинок із дипломом висококваліфікованого фахівця, виявились дещо перебільшеними. Однак, на превелику радість читачів, автор мусить сказати, що був не вельми далеким від істини: Віра Петрівна тепер третій рік вчиться на шостому курсі. Отже, надії, що їх улюбленому історику не так уже й далеко до синього ромбика, не полишають гріти прирічанців.

На тернистій освітянській ниві, як ми уже неводнораз згадували, педагогічна доля Вірі Петрівні часто підносила не вельми приємні сюрпризи. Однак, найбільш пам’ятними виявилися Грім, а перегодя онук прирічанського славножителя Ногавички.

На одному з уроків виховання вчителька повела, як і годиться, мову про славну історію Прирічного, його знаменитих жителів, які не тільки ділами славними, але й серцями вписали не одну героїчну сторінку в багатотомний літопис безсмертного села. В поважному, глибокодумному тоні говорилося і про любов до неньки-землі, про те, що не місце скрашує людину, а людина місце. Говорячи про людину і місце, педагог мислила символічно, по-філософськи, масштабно. Однак думки Віри Петрівни онук Владлен сприйняв занадто вузько і спрощено. Вмить здивований усміх зацвів на його простодушнім обличчі. Це вкрай неприємно відбилося на піднесено-поетичному стані педагога.

— Владлен Ногавичка, чого ти шкіришся? — у наказовому тоні запитала Віра Петрівна.

Весь осяяний ідеєю, Владлен піднявся, став скраєчку парти і неспіхом, роздумуючи, як дід, мовив:

— Ви говорили, Віро Петрівно, про те, що людина має прикрашувати місце. І я думаю, що ніхто у нас в селі не може прикрасити своє місце таким сідалом, як у Вас?

І обличчя внука Владлена знову окрасила догідливо-поблажлива посмішка. Тут і сама Віра Петрівна якось незвично усміхнулась, відтак зблідла і, тримаючись однією рукою за стіл, а другою за мужнє серце, дійшла до стільця і безсило гепнулась.

Надалі ж події з онуком Владленом розгортались у такому ж драматичному ключі, як і з Грімом. Із першої парти, на якій посідали діти і найближча рідня прирічанських знаменитостей, він опинився на останній. Та Владлен не відбувся тільки цим покаранням. Мудрий знавець тонкостей людської психології, Віра Петрівна зібрала усі зошити з контрольними Владлена і в слушний час нагодилась в обійстя Ногавичків, де її радо вітав вихователь онука, педагог не за фахом, а покликом серця Петро Степанович. Посадивши дорогу гостю у крісло, колгоспний пенсіонер довго розпитував про здоров’я, житейські справи, а відтак запропонував послухати нові записи Деміса Русоса і Карела Гота, від чого, звичайно, педагог категорично відмовилась. Більше не церемонячись, Віра Петрівна вийняла із сумки кіпу зошитів і, сердито стуливши губи, мовчки простягнула Петру Степановичу. Прирічанський патріарх поважно одягнув окуляри, обережно взяв до рук один із зошитів, погортав, довго пробував щось утямити у джунглях онукових закарлюк, але так нічого й не збагнувши, підняв на чоло окуляри і питально подивився в радісно-збентежені очі педагога.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x