Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

На роботу хлопець видався лютим. Іншим і відгули давай, і напарника підкинь, і підмінного, а відчайдушний Грім на своєму “бегемоті” — так охрестив Т-74 — світу білого не бачив. Повернеться під ранок на тракторний стан, поспить кілька годин на тапчані у сторожці — і знов у поле. Коли снідав, вечеряв, ніхто не знав.

— Ти б пожалів себе, хлопче, — говорив інколи бригадир Іван Гайналь, — надірвешся, якій дівці потрібен будеш, дурню.

— Нічого, папаша, — весело плескав Грім по плечу бригадира, — через тиждень я повішуся. А відносно дівок — до них у мене в грудях вічна мерзлота.

— Ти мені перестань із повішенням, чуєш? Перестань, не подивлюся ні на які заслуги і вижену з роботи, — не на жарт лякався бригадир. — Хай я нежить дістану, якщо так не зроблю.

Погрози бригадира не впливають на Гріма — через тиждень він… повіситься.

Цей час, звичайно, залежить від чорноокої бібліотекарки Варвари. За тиждень-два до того, як дівчина збирається у район за новою літературою для поповнення бібліотечного фонду, вона знаходить у полі Гріма, сповіщає про свій візит у місто.

Белетристикою Грім цікавиться менше, його захоплює науково-популярна література. Варвару приводить до хлопця не почуття обов’язку, а можливість хоча б півгодини побути разом. Грімові очі, струнка жилава постава, пшеничні кучері уже давно не дають спокою молодій бібліотекарці. Та хіба тільки їй! Однак Варварині навідування у поле Грім сприймає як звичайну турботу про себе і безмежно вдячний їй за це.

З предметів Гріма цікавлять хімія, астрономія, а останнім часом — фізика. Замовивши книги, Грім розпитує про сільські новини, а потім, якось сумовито-ніжно усміхнувшись, гладить Варварину косу.

— Я поїхав, — мовить вибачливо і залізає в кабіну.

Варвара розуміє, що Грімові до неї байдуже. І все ж дуже щаслива за ті даровані хвилини і несе із поля у собі, немов пригорщу світла, усміх хлопця, несе обережно, боячись розхлюпнути, і дотик Грімової руки весь час здається їй дотиком самої долі.

Варвара привозить книги, відбирає кілька для Гріма і приносить хлопцеві додому.

Знайшовши увечері у себе в кімнаті книги, Грім три-чотири дні не виходить на роботу, доки не прочитає їх до кісток, тобто Грім “вішається”. Цей термін належить Полані Вариводисі і став широко відомим у Прирічному завдяки Гайналю.

Коли Грім вперше не вийшов на роботу, бригадир, не відаючи, у чому справа, прибіг до Полані.

— Де Грім? — перепитала баба. — Повісився, — відповіла навдивовижу спокійно, — он там, на хліві, — ще й пальцем тикнула у стріху.

— А тепер де лежить? — сполотнів Іван, був він людиною тільки зовні бадьористою, мужньою, насправді ж — лякливий, забобонний.

— Не лежить, а висить — там же на хліві. Ходи, Іванку, побачиш.

Нікуди діватися, мусив Гайналь, тремтячи і хрестячись у думках, чимчикувати за Поланею у стодолу.

— Вилізай, — мовила без будь-яких емоцій Поланя.

— Ні, ні, ні, нанашко! — зацокотів зубами Гайналь. — Мертві, а поготів повішеники мені довго сняться.

— Тіпун тобі на язик! Вилазь! — І Поланя першою подалась на сіновал.

Зажмуривши очі, тяжко дихаючи, Гайналь, аби зовсім не впасти в очах старої жінки, почав-таки підніматись.

— Никай!

Павло, потерпаючи, насилу розплющив очі і обмер — Грім висів на перекладині у гамакові, змайстрованому із ліжника, і преспокійно читав книгу.

— Щоб тебе шляк трафив! — вигукнув, гамуючи радість і страх, Гайналь. — А чого ти не на роботі?

— Я заочно вчуся у технікумі — це по-перше. По-друге, за вихідні, по-третє, за наднормові, — флегматично відповів Грім, не відриваючись від книги.

— Не дурій, хлопче, виходь на роботу.

— Можете не просити.

Переговори закінчились тим, що Гайналь мусив бігти до голови колгоспу.

— Якщо по правді, закон на його боці, — сказав розчарований Дмитро Лазар і поїхав за Грімом сам — адже жнива у розпалі, людей не стачить, а поготів таких, як Грім, — вони на вагу золота.

До яких тільки дипломатичних прийомів не вдавалися керівники колгоспу — Гріма умовляли, благали, обіцяли, журили, погрожували, а з нього — як з гуся вода. Затявся на своєму: доки не прочитаю книги, пусто до мене пороги оббивати.

Іншого б на його місці без розмов звільнили. А з Грімом було складніше. Хоч він раз у місяць і “повіситься” на три дні, зате відробить вдесятеро. Та й хлопець він совісний, чесний, на таких тільки і покладешся у найскрутнішу хвилину, таких із свічкою при найяснішому сонці шукай — вряди-годи знайдеш.