Чак Палагнюк - Задуха

Я спостерігаю за ним із вікна. Я — камінь. Я — острів.

Я кричу йому: може, допомогти?

Денні оглядається на всі боки, притискаючи камінь до грудей.

— Я тут, нагорі, — кажу. — Допомога потрібна?

Денні кладе камінь у магазинний візок і знизує плечима.

Потім хитає головою й дивиться на мене знизу, прикриваючи очі долонею.

— Не потрібна, — каже він. — Але можеш допомогти, якщо хочеш.

Гаразд, проїхали.

Я просто хочу бути комусь потрібним.

Потрібним і необхідним. Мені потрібен хтось, кому я міг би віддати всього себе — весь свій вільний час, усю свою увагу й турботу. Хтось, залежний од мене.

Обопільна залежність.

Дивись також: Пейдж Маршалл.

Точно так само наркотики можуть бути в чомусь поганими, а в чомусь хорошими.

Ти не їси. Ти не спиш. Ти кажеш Лізі: «Я тебе зш», — але це не та їжа. Спати із Сарою Бернар — це не значить спати по-справжньому.

Чим хороша одержимість сексом: ти більше не відчуваєш голоду та втоми, нудьги та самотності.

На столі в їдальні — черговий стос листівок, чеків і побажань усього доброго від незнайомих людей, яким хочеться вірити, що для когось вони герої. Які переконані, що вони комусь потрібні. Одна жінка пише, що вона почала молитовний ланцюжок за мене. Чергова афера. Духовна піраміда. Нібито можна закорешитися з Богом. Нібито можна навішати Йому локшини.

Тонка межа між молитвою та жалісливим скигленням.

У вівторок увечері голос на автовідповідачеві запитує в мене дозволу перенести маму на третій поверх. Третій поверх у лікарні Святого Антонія — це поверх для безнадійно хворих. Сюди їх привозять помирати. Перша думка: це не лікарка Маршалл. Не її голос.

Я говорю, звертаючись до автовідповідача: ну звичайно. Переносьте її нагору, це недоумкувате стерво. Створіть їй там усі зручності, але я не платитиму за якісь додаткові героїчні потуги. Зонди для штучного годування. Апарати для штучного дихання. Звичайно, я міг зреагувати й люб'язніше, але мене розлютив тихий і проникливий голос адміністраторки. Мене розлютили її довірчі інтонації. Вона мовби заздалегідь припускала, що я — людина добра й чуйна.

Я говорю цьому милому голосочку, записаному на автовідповідач: і більше мені не телефонуй, аж поки місіс Манчіні відійде в інший світ.

Мені не треба, щоб мене жаліли — якщо тільки я не намагаюсь надибати грошей. Нехай краще мене ненавидять. Я не злюся. Мені сумно. Я давно вже нічого не відчуваю, крім фізичного збудження.

Середа — це Ніко.

У жіночому нужнику. Її лобкова кістка б'ється мені в ніс. Ніко скаче в мене на обличчі вгору-вниз. Протягом двох годин вона тримає руки, зчеплені в замок, у мене під потилицею і притискає моє обличчя до своєї розпашілої штучки, її лобкове волосся лізе мені до рота, і я вже задихаюсь.

Я воджу язиком по її labia minora [16] Малі статеві губи (лат.). і уявляю собі, що це вухо лікарки Маршалл. Я дихаю носом і тягнуся язиком до порятунку.

Четвер — спочатку Вірджинія Вульф. Потім — Анаїс Нін. Потім — сеанс із Сакаґавеа, а потім — уже ранок, і мені треба йти на роботу в 1734 рік.

У перервах я записую у блокнот своє минуле. Працюю над четвертим ступенем. Складаю повний опис своїх гріхів.

П'ятниця — це Таня.

До п'ятниці в маминому будинку не залишається жодного каменя.

Таня приходить до мене додому, і Таня означає анальний секс.

Анальний секс чим гарний, що зад — він завжди тугий і тісний, як піхва незайманої. І Таня приносить із собою іграшки. Намисто, прути і стержні, які пахнуть вибілювачем із хлоркою. Вона приносить їх у чорній шкіряній сумці, яка постійно лежить у неї в багажнику. Таня бере мій член до рота й обробляє його, допомагаючи собі однією рукою, а вільною рукою пропихає мені в зад першу гумову кульку на довгій волосіні.

Я заплющую очі й намагаюся розслабитись.

Вдих. Видих.

Думай про мавпу з каштанами.

Рівно й повільно. Вдих, видих.

Таня пропихає в мене першу кулю, і я говорю:

— Ти мені скажи, якщо я раптом стану вже занадто проникливим, гаразд?

Перша кулька проходить усередину.

— Чому мені ніхто не вірить, — кажу я, — коли я говорю, що мені однаково.

Друга кулька проходить усередину.

— А мені правда на все начхати, — кажу. — Я давно вже нічого не відчуваю.

Третя кулька.

Я кажу:

— Більше ніхто ніколи не зробить мені боляче.

Четверта.

Таня продовжує працювати над моїм членом. Вона бере намисто міцніше й різко смикає.

Уявіть собі, що приходить до вас жінка, запускає руку вам у зад і висмикує кишки.