Чак Палагнюк - Задуха

Ці сексуально заклопотані дівиці — вони всі такі чутливі. Але вони просто не можуть, аби їм не вставляли. Вони просто не можуть зупинитись — хоч який би це мало принизливий вигляд.

Господи, як мені подобається, коли мені дають чіткі вказівки, що треба робити.

Там, у кав'ярні при книгарні, вона поставила сумочку на коліна і щось дістала звідти.

— Ось, — сказала вона і подала мені аркуш-ксерокопію зі списком деталей, які їй хотілось би включити. На самому початку було написано:

«Зґвалтування — це питання влади й сили. У цьому немає нічого романтичного. Не закохуйся в мене. Не цілуй мене в губи. Не чекай, що тебе запросять залишитися, коли все закінчиться. Не запитуй, чи можна скористатися моєю ванною; кажу зразу — не можна».

Того понеділка, у неї в спальні, вона притуляється до мене гола й каже:

— Я хочу, щоб ти мене вдарив. — Вона говорить: — Але не занадто сильно й не дуже слабко. Удар мене, щоб я кінчила.

Однією рукою я тримаю її руку за спиною. Вона треться об мене задом. У неї красиве засмагле тіло, от тільки обличчя занадто бліде й мовби вощене — зі зволожуючим кремом вона явно переборщила. Я бачу її відображення у дзеркальних дверцятах шафи. Моя голова в панчосі й темних окулярах стирчить у неї над плечем. Вона притуляється спиною до моїх грудей, і між нами течуть струмені поту. Від неї пахне гарячою пластмасою — як пахне в соляріях. У другій руці в мене ніж, і я запитую: вона хоче, щоб я вдарив її ножем?

— Ні, — мовить вона. — Це буде вже не «вдарити», а «шимнути». Ударити когось ножем називається «шимнути». — Вона каже: — Поклади ніж і вдар мене просто рукою.

Я збираюся кинути ніж.

І Ґвен мовить:

— Тільки не на ліжко.

Я жбурляю ніж на туалетний столик і замахуюсь для удару. Я стою в неї за спиною, й мені незручно.

Вона каже:

— Тільки не в обличчя.

Я опускаю руку нижче.

І вона каже:

— І не в груди, а то може розвинутися пухлина.

Дивись також: фіброзно-кістозна мастопатія.

Вона каже:

— Може, просто шльопнеш мене по заду?

І я говорю:

— А ти, може, просто заткнешся й даси мені себе зґвалтувати?

І Ґвен мовить:

— Ах, так?! Тоді взагалі йди геть.

Вона щойно вийшла з душу, й волосся в неї на лобку м'яке й пухнасте, а не розплющене по шкірі, як це буває, коли ти тільки-но зняв із жінки трусики. Я запускаю руку їй між ніг. Дивне відчуття — мовби пестиш щось штучне, гумове і пластмасове. Занадто все гладеньке. І ледь-ледь слизьке.

Я кажу:

— Що в тебе з піхвою?

Ґвен дивиться вниз і мовить:

— А що з нею? — Вона каже: — А, це. Це фемідом, жіночий презерватив. Краєчки стирчать назовні. Я не хочу нічого від тебе підчепити.

Я говорю, що взагалі-то я гадав, що зґвалтування відбувається якось більш спонтанно. Ну, себто як злочин на ґрунті пристрасті.

— Це свідчить про те, що ти ні біса не знаєш про те, як треба ґвалтувати жінку, — каже вона. — Гарний ґвалтівник усе планує заздалегідь. До найменших деталей. Вони для нього — як ритуал. Це має бути схожим на релігійне таїнство.

Те, що тут відбувається, мовить Ґвен, це священнодійство.

Там, у кав'ярні при книгарні, вона передала мені аркуш-ксерокопію і запитала:

— Ти згоден із усіма пунктами?

Там було написано:

Не запитуй, де я працюю.

Не запитуй, боляче мені чи ні.

Не кури в мене вдома.

Не розраховуй, що тебе запросять лишитися на ніч.

Виручальне слово «ПУДЕЛЬ».

Я запитав, що це значить — виручальне слово.

— Якщо все зайде занадто далеко або перестане нам подобатися, — сказала вона, — треба просто сказати «пудель», і гра припиниться.

Я запитав: а еякулювати мені можна?

Вона відповіла:

— Якщо це для тебе так важливо.

І я сказав:

— Гаразд, де треба підписати?

Ці зворушливі дівиці з тягою до екзотики. Ненаситні сексуальні маніячки.

Гола, вона бачилася мені занадто кістлявою. Шкіра в неї — тепла й волога. Здається — натиснеш на неї сильніше, і з неї бризне мильна вода. У неї дуже худі ноги, вони стикаються тільки на сідницях. Маленькі пласкі груди мовби приліплені до грудної клітки. Я продовжую тримати її, заламавши одну руку їй за спину. Я дивлюся на нас у дзеркало. У неї довга шия й похилі плечі — схоже на шийку винної пляшки.

— Будь ласка, припини, — каже вона. — Мені боляче. Я дам тобі грошей.

— Скільки? — запитую.

— Будь ласка, припини, — мовить вона. — А то я зараз закричу.

Я відпускаю її руку і відступаю на крок.

— Не кричи, — кажу. — Не треба.

Ґвен зітхає, потім розвертається і б’є мене кулаком у груди.