Чак Палагнюк - Задуха

Але підстеливши рушник. Тільки не гарний, гостьовий, сказала вона. Вона залишить його на туалетному столику, старий рушник, і мені треба буде його розстелити завчасно, щоб потім не перебити настрій.

Перш ніж піти в душ, вона відхилить вікно у спальні.

Коротше, я залізаю до неї в спальню, ховаюся в одежній шафі — голий, із панчохою на голові, в темних окулярах і з ножем у руці — з найтупішим ножем, який мені тільки вдасться дістати. Рушник уже розстелено на підлозі. В панчосі страшенно парко, в мене все обличчя мокре. Голова нестерпно свербить.

Вона сказала, у вікно — не треба. І через камін — також. Вона сказала, щоб я зґвалтував її біля шафи, але не дуже близько.

Її звати Ґвен, ми познайомились у книгарні, у відділі «Здоров'я». Складно сказати, хто до кого підкотився, але вона вдавала, що читає брошурку про комплексне лікування від сексуальної залежності, а на мені того дня були мої «щасливі» труси, і я взяв із полиці таку саму книжку, вже передчуваючи чергові небезпечні стосунки.

Пташки так роблять. Бджілки так роблять.

Мені потрібен приплив ендорфінів. Це мій транквілізатор. Я відчуваю нагальну потребу у викиді пептиду фенілетиламіну. Тому що я наркоман від сексу. Хвора людина. І взагалі, хто їх рахує?

У кав'ярні при книгарні Ґвен сказала мені, щоб я приніс із собою мотузку — але не нейлонову мотузку, вона боляче треться об шкіру. А на прядиво в неї алергія — висип і кошмарна сверблячка. Можна скористатись ізострічкою. Але тільки не широкою. І не замотувати ізострічкою рота.

— Коли знімаєш широку ізострічку, — сказала вона, — це так само еротично, як епіляція на ногах восковими пластинами.

Залишилося тільки домовитися про час. У четвер не могли ми обоє. По п'ятницях у мене збори сексоголіків. На вихідних також не виходило. У суботу мені треба до мами в лікарню. В неділю вона проводить якусь добродійну лотерею в себе у церкві, отож ми домовилися на понеділок. У понеділок о дев'ятій: не о восьмій, тому що вона пізно йде з роботи, і не о десятій, бо наступного дня мені рано вставати на роботу.

І ось настав понеділок. Ізострічка в мене з собою. Рушник уже розстелено, і коли я вистрибую з шафи з ножем, вона запитує:

— Це що, моя панчоха?

Я заламую їй за спину одну руку і приставляю ніж до горла.

— Ми так не домовлялися, — сердиться вона. — Я сказала, ти можеш мене зґвалтувати. Але я не говорила, що ти можеш зіпсувати мої панчохи.

Рукою з ножем я намагаюся стягти мереживний халатик з її плечей.

— Стоп, стоп, стоп, — каже вона і б'є мене по руці. — Я сама. А то ти його порвеш. — Вона випручується.

Я говорю: можна мені зняти окуляри?

— Ні, — каже вона і знімає халатик. Потім підходить до відчиненої шафи і чіпляє його на вішак з м'якими плічками.

Але я, кажу, нічого не бачу.

— Не будь таким егоїстом, — мовить вона. Вона зовсім гола. Вона бере мою руку і стискає її навколо свого зап'ястя. Потім заводить вільну руку за спину і притискається до мене спиною. У мене вже встало, й вона притискається до мого члена своїм теплим задом і каже: — Я хочу, щоб ти був ґвалтівником без обличчя.

Я говорю їй, що посоромився купити панчохи. Хлопець, який купує жіночі панчохи, — він або злочинець, або збоченець.

— Господи, що за маячня, — каже вона. — Всі ґвалтівники, з якими в мене щось було, вони завжди самі панчохи купували.

І потім, говорю я, їх стільки, всяких панчіх на вітрині — найрізноманітніших кольорів і розмірів. Тілесного кольору, бежеві, кольору засмаги, чорні, білі… але я не бачив жодного розміру «на голову».

Вона кривиться й мовить:

— Можна я тобі дещо скажу? Одну річ?

І я говорю: ну скажи.

І вона мовить:

— У тебе з рота смердить.

Там, у кав'ярні при книгарні, коли ми обговорювали майбутній вечір, вона сказала:

— Ти завчасно поклади ніж до холодильника. Щоб лезо було дуже холодним.

Я запитав: може, скористаємося гумовим ножем?

І вона сказала, що ніж має бути справжнім.

Вона сказала:

— І краще за все, щоб ніж не нагрівся до кімнатної температури. Я люблю, коли лезо дуже холодне.

Вона сказала:

— Але будь обережним, бо, якщо ти випадково мене поріжеш… — вона нахилилася до мене через стіл, — якщо ти навіть злегка мене подряпаєш, ти в мене сидітимеш у тюрмі ще до того, як надінеш штани.

Вона відпила свій трав'яний чай, знову поставила чашку на блюдце і сказала:

— У мене дуже чутливий нюх, тому я була б тобі дуже вдячна, якби ти не душився ніякими лосьйонами-одеколонами-дезодорантами із сильним запахом.