Чак Поланік - Чарівна ти

Одна річ обговорювати процес експерименту, користуючись пишномовним юридичним стилем, а зовсім інше — власними очима бачити Пенні, яка несамовито борсається, мов дика тварина, вивергаючи вульгарні непристойності… Вона взагалі не нагадувала відданого, працьовитого науковця. Під час палаючої миті такого приниження, коли найвидатніші юридичні уми гадали, хто вона: зганьблена винахідниця або лише безсоромна блудниця, Пенні почула знайомий гуркіт. Голосне грюкотіння відбивалося відлунням від офісних будівель навкруги їхнього хмарочосу. На кришу двома поверхами вище збирався сідати гелікоптер.

Пенні навіть питати не було потреби. Вона знала, хто прилетів.

Відео зупинилося. Екран сховався у стелі.

— Панове, — звернувся Бриллштейн, — чи ми можемо продовжувати? Сьогодні ми маємо розглянути ще одне тривале свідчення.

Коли втомлені адвокати почали підводитися зі своїх місць та залишати зал засідань, Бриллштейн простягнув Пенні руку.

— Якщо ви не проти, дам вам пораду, юна леді, — промовив він. — Я вважаю, що з вашого боку безглуздя подавати подібний позов.

Пенні слухняно прямувала з ним до дверей.

Коли в коридорі вони розставалися, він запитав, чи може вона зробити йому послугу.

Приголомшена Пенні мовчки кивнула.

— Якщо ваша ласка, — у його голосі сочилася зневага, — перекажіть вашій подружці Монік, що її звільнено!

— Будь ласка, не гнівайся, люба. — Це телефонувала мама Пенні з Омахи.

Пенні сиділа на кухні за столом, саме читала газету, коли задзвонив телефон. Цілий день у новинах сповіщали про загиблого президента. Офіційно Білий Дім не давав жодних коментарів, але слідча комісія видала свій звіт. Згідно з протоколами служби безпеки, головнокомандувача рідко обшукували або проводили крізь металошукач. Завжди вважалося, що саме вона може стати жертвою нападу. А не тим, хто цей напад вчиняє. Не стрілком. Хінд виявилася і тим, і іншим. Віце-президент — певна річ, чоловік — поспіхом прийняв присягу. Пихаті експерти з радіо винуватили у всьому менопаузу самогубці.

Коли пістолет опинився так близько до мікрофону, звук пострілу просто оглушив присутніх. У Пенні досі дзвеніло у вухах, і дівчині доводилося концентруватися, щоб почути, що говорить мама з Омахи.

Обережно зважуючи слова, домогосподарка з Небраски зізналася:

— Я придбала кілька пристроїв «Чарівної ти».

Пенні затамувала подих. Після цього зізнання мамин голос змінився, став нагадувати вищання дівчиська.

— Чому ти мені не розповіла? — вигукнула вона. — Неймовірні відчуття! Саме для цього Господь зробив мене жінкою!

Хоч як Пенні намагалася, не могла і слова промовити.

— Твій батько цілий тиждень сидить насуплений у майстерні. — І вже сором’язливіше додала: — Вони не розраховані на тривале використання, чи не так?

Пенні перервала її:

— Що зламалося?

Вона майже побачила, як мати почервоніла.

— Одному Богові відомо, як ці інженери випробовують витривалість цих речей. Я, визнаю, терзала його на всі лади. Гірше, ніж Джон Камерон Суейзі знущався зі свого ручного годинника «Таймекс».

Пенні щось пригадувала про слоган з реклами годинника: «Хай там як — а годинник тік-так!»

— Допоки воно зламалося, — кричала мати, — я насолоджувалася життям!

Пенні схрестила пальці.

— Який то був пристрій?

«Тільки не “Бабка”!» — благала Пенні.

— То була «Бабка».

— Мамо! — запротестувала Пенні.

Не звертаючи уваги, мати продовжувала лепетати:

— А ти вже купила пару черевиків, через які геть усі збожеволіли? — Балакуча, мов дівчисько-підліток, вона сказала: — Можеш називати мене навісною. Ті черевики такі потворні, але через рекламне оголошення по телебаченню щось всередині у мене засвербіло. Я шаленіла, навіть коли просто бачила ті черевики по телевізору.

Раніше цього ж дня Пенні постукала в двері спальні своєї сусідки. Їй не вистачило духу передати погані новини: про те, що Монік звільнили через прогули. Натомість вона стояла в коридорі, крутила ручку замкненої двері та повторювала:

— Відчини. — Притиснула вухо до двері, прислухалася до зловісного гудіння, що лунало зсередини. — Відчиняй, — наполягала вона. — Тобі потрібна допомога.

Нарешті двері прочинилися. Сморід стояв страшенний. Двері відчинилися рівно настільки, щоб Пенні побачила схоже на череп обличчя в обрамленні кучми волосся.

— Подружко, — скрипучим голосом промовив череп, — ти маєш принести мені батарейки. — Двері грюкнули. Знову замкнулися зсередини. І знову Пенні почула приглушене дзижчання.