Чак Поланік - Чарівна ти

Усі в «Бі-Бі-енд-Бі» гомоніли тільки про це. Алюет Д’Амброзія померла. Згідно зі шпальтами газети «Пост», у акторки просто на сцені розірвався аневризм головного мозку і вона померла ще до прибуття «швидкої допомоги».

Пліткували, що після того, як трансляцію несподівано перервали, камера продовжувала знімати. Перед усією величезною аудиторією — верхівкою кіноіндустрії — Алюет поводилася, мов дика тварина: вона навіть почала несамовито нівечити себе тією позолоченою статуеткою. Пенні несила було в це повірити. Вона взагалі не хотіла вірити. В Інтернеті вже з’явився цей запис, але вона не могла змусити себе його переглянути. Цей приголомшливий епізод лише підтвердив її підозри, що Алюет була серйозно психічно хворою. Хоч як прикро, але вона, напевно, знов почала зловживати алкоголем і наркотиками.

Хай там як, це призвело до трагедії. У багатьох розуміннях. Бо Бриллштейн сподівався, що Пенні стане його партнеркою. Він планував призначити її головним адвокатом з боку позивача в судовій справі зі стягнення аліментів від імені їхньої клієнтки, Алюет. Це було б дуже добре: остання коханка відповідача відстоюватиме інтереси його покинутої коханки на місці свідка. Подібна стратегія допомогла б Алюет виглядати постраждалою та гідною. «Бі-Бі-енд-Бі» мала всі шанси виграти цей позов, але не раніше, ніж контора відпрацює кожну оплачувану годину. Померла акторка, помер і позов. «Бі-Бі-енд-Бі» мали б знайти нового «чудотворця», а Бриллштейн — нову вітрину, де Пенні могла би продемонструвати свій талант адвоката.

І Бриллштейн був не єдиний, хто полював на Пенні в «Бі-Бі-енд-Бі». На обрії знов намалювався Тед. Той самий Тед Сміт, який завжди називав її «селючкою». Він був молодим рум’яним спеціалістом з патентного права, чий чоловічий інструмент Монік називала «пуголовком». Після переродження Пенні в Парижі завдяки «Чарівній ти» Тед, здавалося, не відразу її впізнав. Тепер ця самовпевнена красуня, що зовсім не стидається загальної уваги, взагалі не здавалася колишнім гладким брудним собакою. Навіть якщо йому подобалася Монік, він ніколи про неї не запитував. Натомість запросив Пенні на вечерю.

Він супроводив її до «Ла Гренуй», частував анекдотами з тих часів, коли він працював редактором студентського журналу юридичного факультету «Йєль Лоу Ревью». Після вечері вони винайняли екіпаж та поїхали на прогулянку парком. Він придбав для неї у вуличного торговця купу надутих гелієм повітряних кульок — звичайний романтичний жест, до якого Максвелл, попри весь його розум, ніколи б не дійшов.

Тед не глузував з того, що вона була «Попелюшкою Розумника». «Нью-Йорк пост» вже давно переключився на інші історії. Наприклад, на загибель Алюет. Або пожежу у Флориді. Або на те, що королева Великої Британії звалилася в судомах під час переговорів щодо закупівлі товарів, вироблених у Китаї. Поки їхній екіпаж із цоканням колесив П’ятою авеню, Пенні намагалася не звертати уваги на будинок у рожевих дзеркалах, що майорів попереду на П’ятдесят Дев’ятій вулиці. Перед ним стояла величезна черга — і краю її не було видно.

— Поглянь-но, — окликнув Тед. — Це не Монік?

Пенні простежила за його поглядом, побачила дівчину, яка босоніж (щоб ноги перепочили) стояла на тротуарі, схрестивши руки на грудях. Серед тих, хто очікував, — самі жінки. Вона сильніше втиснулась у спинку сидіння, намагаючись сховатися за повітряними кульками й відчуваючи одразу роздратування та смирення.

Тед вигукнув:

— Мо! — Й розмахував руками, доки дівчина їх помітила.

— Повірити не можу! — крикнула Монік. — Ще гірше, ніж коли я купувала свій смартфон «БлекБері»! — Полуденне сонце виблискувало на оздоблених гірським кришталем нігтях та сяючих язичницьких кульках, що прикрашали її волосся.

Тед попросив візницю зупинитися.

Як і раніше, Пенні відчула себе зайвою, лише смердючим песиком своєї розкішної подруги. Вона підняла голову, вдаючи, що лише тепер побачила свою сусідку. Пенні знала, що Монік склала цілий список продуктів «Чарівна ти», які б вона воліла придбати та випробувати вдома. В Інтернеті були тільки позитивні відгуки тих, хто першими випробував продукцію. Ба більше — захопливі. Навіть попри те, що на склади завезли величезні партії продукції, іноземні компанії не справлялися з потоком замовлень. Схвальні відгуки розповсюджувалися, немов пожежа. Журналісти-жартівники міркували про те, що надто багато жінок узяли лікарняний та залишилися вдома, щоб попестити себе тим, що невдовзі хлине на національній ринок.