Джон Уейн - Зима у горах

Освітлені жовтавим світлом прямокутники обабіч дороги побігли в темряві швидше. Роджер відчув, що вже п’яніє від цієї неймовірної пригоди. Він кілька разів натиснув на педаль ножного гальма й з полегкістю виявив, що гальма діють добре. Отже, втримати автобус навіть на такій крутій і мокрій дорозі буде не важко. Він стиснув кермо впевненіше. Він їхав! Що ти на це скажеш, Беверлі? Він шкодував, що вона його не бачить. «Тобі корисно прогулятися. Це допоможе тобі охолонути». Так от, наче старий Роджер вміє викидати хіба такі коники! Він просто знайшов автобус та й їде собі до головного шосе. Тепер він знав, що напевно дістанеться туди. Він чинить незаконно, по-антигромадському, але від свого наміру не відмовиться.

Роджер відкинувся на спинку шоферського крісла й повів автобус на постійній швидкості. Немає потреби надто розганяти його. Схил досить стрімкий, отже, машина не зупиниться, а мало значення, зрештою, тільки це. Всю увагу він зосередив на своїх діях. Машину він водить непогано, навіть добре. Роджер котив униз, тримаючись свого боку дороги, і довгий автобус слухняно корився йому. Попереду виникли невиразні обриси ще одного селища, яке цього разу складалося з однієї довгої вулиці з неодмінною темною спорудою церкви з одного боку й чимось схожим на таку ж саму неодмінну групу муніципальних будинків — з другого, Здрастуй і прощай! Чи він дізнається колись, як називається це селище? О, та він, здається, проминув зупинку автобуса, але ніхто й не спробував його зупинити. Авжеж не спробував, бо люди знають розклад.

Шини шурхотіли по мокрій дорозі, повз вікна пропливали стіни й дерева. Незабаром Роджер відчув, що автобус уповільнює швидкість, і побачив попереду світло автомобільних фар на прибережному шосе. Ескапада завершується. Тут він просто розчиниться в темряві, й ніхто ніколи не зможе довести, що він бодай підходив до автобуса. Бездоганно здійснений злочин. І зовсім не шкідливий. Звичайно, для когось виникнуть певні незручності, хтось матиме невеличку прикрість, але хіба це можна прирівняти до тієї прикрості й тих незручностей, що їх він зазнав би, якби йому довелося плентатися сюди з гір без плаща? Ні, він не відчував докорів сумління. Та й по відчує, якщо автобус залишиться цілий. А тепер обережно. Треба з’їхати на узбіччя.

Біля роздоріжжя, там, де дорога вибігала на прибережне шосе, узбіччя було широке й поросле травою. Вирішувати треба було швидко. Роджер вдивлявся крізь залите дощем скло в траву, що наближалась до нього. Чи є там канава? Ні, не схоже. Доведеться ризикнути. Він крутнув кермо. Автобус слухняно викотився на траву: спочатку ближчі до узбіччя колеса, а потім, майже відразу, туди плавно перекотилась і друга пара коліс. Роджер загальмував. На якусь мить він напружено завмер,— а раптом колеса з’їдуть зараз у невидиму канаву й автобус перекинеться? Але нічого не сталося. Ґрунт під колесами був твердий. Автобус зупинився. Придорожній мур поряд з Роджером перестав рухатись, і його каміння тепер байдуже зазирало у вікно. Пригода закінчилась.

Роджер мерщій вимкнув світло, відчинив двері, а вийшовши з автобуса, зачинив їх за собою. Автобус виглядав так само, як і тоді, коли Роджер набрів на нього. Так само тьмяно відсвічувала жовта фарба, так само тарабанив дощ по даху. Роджер навіть пожалкував, що їхнє коротке, але щасливе знайомство закінчилося так швидко й так безповоротно. «Прощавай,— сказав він автобусу, затримавшись на мить під зливою,— і дякую за допомогу. Вона була мені дуже потрібна». З цими словами Роджер швидко пішов геть.

Ось і шосе. А що далі? Чекати на найближчій автобусній зупинці? Ні, він надто змерз, щоб стояти й чекати. Нехай краще автобус наздожене його. До того ж — він вдивився в тому напрямку, куди мав іти,— нарешті є те, що йому треба. Світиться вивіска. З якимсь гербом. Отже, пивна. Перш за все треба випити, а далі видно буде. Мокрий, змерзлий, але з відчуттям, що він бере гору, Роджер швидко подався до пивної.

У маленькій залі яскраво горів вогонь. Це так вразило Роджера, що він навіть не глянув на відвідувачів, які вже сиділи там. Затримавшись тільки біля стойки, щоб замовити подвійну порцію віскі, він зразу ж подався до охопленої полум’ям купи вугілля й схилився над нею — хвиля тепла піднялась йому назустріч і огорнула його тіло. Одяг густо запарував. Уперше за довгі години Роджер відчув, що зігрівається. Зігрівається!

— Ваше віскі, сер. Ну й поганюща сьогодні погода! — сказав хазяїн, ставлячи на стіл невелику склянку з золотавою рідиною.— З вас п’ять шилінгів,— додав він, не випускаючи склянку з рук.