Джон Уейн - Зима у горах

А в головному банкетному залі панували веселощі, галас, сміх і інтернаціональна злагода. Довгі столи було накрито, наїдки й напої на сніжно-білих скатертях дражнили й вабили. Ніхто з присутніх не страждав на відсутність апетиту, ніхто не сахався зеленого змія, і, якби гомін розмов і регіт не були такі неймовірно гучні, їх, безперечно, заглушили б могутні, немов у Гаргантюа, звуки жування й ковтання.

Не встигли Роджер і Дженні ввійти до залу, як їх негайно втягнув у розмову корнуельський учасник зустрічі, який заходився накреслювати їм схему вільної кельтської торгової зони, економічно незалежної від решти світу. Поки побудують танкери, пояснював поет, для транспортних потреб можна використовувати риболовецький флот Бретані який поповнюватиме запаси палива в Тінтагелі для рейсів в Уельс, а звідти, через море, в Ірландію. Коли ж Роджер необережно вказав на деякі практичні складності цієї схеми, поет дійшов висновку, що просто не досить чітко пояснив свою думку.

— А все через розпливчастість цієї нікчемної англійської мови, роздратовано пересмикнув він плечима.— Зараз я вам усе розтлумачу знову — по-корнуельському.— І він, не переводячи подиху, перейшов на цю стародавню мову.

Роджер вирішив, що послухати якийсь час корнуельську мову і спробувати зрозуміти її, знаючи валлійську,— чудова вправа для філологічних навичок, однак позаду був довгий і важкий день, у приміщенні — жарко й гамірно, і він насилу долав сонливість, що хвилями накочувалась на нього, поки корнуелець розтлумачував йому економічні переваги оптового постачання громадян Корка устрицями з Локмаріакера. Дженні під якимось приводом зникла. Поряд Медог пояснював двом ірландцям провідну ідею своєї епічної поеми, а ірландці водночас пояснювали Медогу і один одному провідні ідеї своїх епічних поем.

Герет по другий бік Медога їв бутерброди й посміхався сам до себе. Несподіване ревище біля входу сповістило про повернення шотландського контингенту, який більшу частину шляху від Беддгелерта подолав пішки, внаслідок чого вмирав від неймовірної спраги.

Роджере, сказала Дженні, раптом з’являючись поряд з ним,— ти знаєш, Дік Шарп тут.

— Дік Шарп? — почувши це ім’я, Роджер умить струсив із себе сонливість і роззирнувся на всі боки. Слідом за шотландцями до залу ввійшов новий гурт людей, а один з прибульців ніс величезну картонну коробку. В центрі цього гурту виступав Дік Шарп.

— Я гадав, що вже ніколи його не побачу,— мовив Роджер.

Пробачте, що ви сказали? — спитав корнуельський поет по-англійському.— Я переконаний, тепер ви бачите переваги такого постачання виразніше.

— Чудовий план,— погодився Роджер, гаряче тиснучи корнуельцю руку,— і, сподіваюсь, він дістане вагому підтримку в політичних колах... А тепер перепрошую... Нагальні справи...

Він підійшов до Медога, відвів його від ірландців і спитав:

— Це нічого, що Дік Шарп тут?

— А яке це має значення? — відповів Медог,— Хіба щось може мати значення в такий вечір, як сьогодні?

Роджер розвів руками:

— Але тут у нього... Так багато ворогів...

Люди Гвінеда,— промовив Медог,— не пам’ятають зла. Якщо треба, вони битимуться, як тигри. Але вони завжди радше перехилять з чоловіком по чарчині, ніж битимуться.— І на підтвердження одним духом вихилив келих вина,— Сьогодні сюди має право прийти навіть Дік Шарп. Всяку недоброзичливість поховано. Аукціонний зал був водночас і місцем мирних переговорів. Там наші ватажки провели свою останню нараду.— Він знову поринув у світ черокезьких видінь.— Прикрашена китичкою люлька миру переходила з рук у руки. Блідолиций чудувався з...

Роджер зрозумів: найкраще зараз — полишити Медога наодинці з його високими помислами рапсода. Він повернувся йти і побачив, що Дік Шарп помітив його і повільно, але рішуче проштовхується до нього. М’язи його мимоволі напружились. Чи не збирається він зчинити бійку? Та коли Дік Шарп наблизився, Роджер побачив, що в одній руці в нього пляшка шампанського, а в другій — келих. Шампанське, чи видано таке? Чи не збирається він за освяченим часом звичаєм вихлюпнути Роджеру в обличчя келих шампанського?

Але Дік Шарп посміхався, і то ніяково.

— Випийте шампанського,— запропонував він Роджеру.— Прошу, отам на столі є кілька чистих келихів.

Роджер узяв келих і простягнув його Діку Шарну.

— А я й не знав, що тут мало бути шампанське,— сказав він.

— Його й не було,— відповів Дік Шарп,— поки я не прибув сюди з дюжиною пляшок. Це мій внесок у зустріч поетів.